Лідія була жінка серйозна і незалежна. Все в сім’ї мало бути під її контролем – і чоловік, і діти.

А незалежна вона була, бо не звертала увагу на думку інших людей.

Сказала, що так і має бути щось, і їй все одно! Немає значення, що хтось думає по-іншому.

Чоловік Лідії Сашко дуже любив свою дружину і завжди підігравав їй у її владності і незалежності.

Тому й жили вони разом уже багато років, дружно і щасливо!

Хто не знав стосунків у сім’ї, то думали, що Олександр просто підкаблучник. Ну а Лідія керує всім так, як вона хоче і на будь яку думку чоловіка уваги вона не звертає.

Лідія і справді була жінка сварлива. І сусіди ніколи не вступали в суперечки з нею, бо знали, що з Лідією сваритися, то собі дорожче вийде.

Голос у Лідії був гучний і командирський. Тому в під’їзді завжди було чисто, а біля під’їзду, де в Ліди була невеличка клумба, ніхто не посміє зірвати висаджені нею квіти. Або, що ще гірше, походити там і позалишати слідів.

Але, разом з тим, в сім’ї вона була на диво добра і дбайлива дружина і мати!

І от якось сиділи вони на вихідних на кухні й обідали. Ліда відварила картопельки, насмажила котлеток, зробила салат зі свіжих овочів.

Всі весело про щось говорили, сміялися, як раптом у чоловіка задзвонив телефон. Сашко якось дивно глянув на екран, взяв телефон і побіг у кімнату.

Ліда була дуже здивована, але нічого в чоловіка не запитувала. Вона б може і надала значення цьому, але на наступний день чоловік з телефоном вже закрився у ванній.

Ліда вже не знала, що й думати.

А тут ще й чоловік в неділю десь поїхав на півдня, нічого не пояснюючи.

Ліда намагалася прислухатися до голосу у телефоні чоловіка. І якось, одного разу, почула, що цей голос – жіночий!

Ліда не знала, що й думати…

-Мій Сашко, завів коханку! – нарешті зробила висновок жінка.

Вона подумала і вирішила, що сама винна. Втомився чоловік від її владності і незалежності.

-Треба якось змінюватися, – вирішила Ліда.

На вечерю тепер Ліда готувала тільки улюблені страви чоловіка.

Вона стала милою, підкреслено лагідною і ніжною.

Навіть коли Ліда помітила, що на клумбі біля під’їзду зірвано квіти, то не стала з’ясовувати, хто це зробив, а тільки поохала і трошки побурчала.

Минув тиждень, чоловік, як і раніше, час від часу таємно розмовляв по телефону.

Лідію це виводила з себе, вона розуміла, що стримуватись вже немає сил.

Але свариться і розлучатися з чоловіком не хотіла.

А що робити? Дізнатися хто це така і влаштувати сварку чоловікові?

Так він після цього сам піде…

А Ліді цього не хотілося. Дуже любила вона чоловіка і життя без нього не уявляла…

Терпіння Лідії закінчилося, коли чоловік десь зник на цілий день у вихідний.

І тільки-но Сашко з’явився на порозі, як вона сказала:

-Знаєш що, друже, мені це набридло! Розлучитись зі мною хочеш? Та будь ласка, хоч завтра!
-Що трапилося? – чоловік застиг на порозі не розуміючи, що відбувається. – Я тебе не розумію, – розгублено посміхався Сашко.

-Не розуміє він мене! Сам коханку завів, а мене не розуміє, – кричала своїм гучним голосом Лідія. – Я тут стараюся для нього, мало не каву в ліжко приношу, а він по коханках вештається!

-Які коханки, Лідо? Ти в мене єдина та кохана, – розгублено сказав Сашко.

-Ти думаєш, я не помічаю твоїх таємних телефонних розмов і відлучок з дому? Ти думаєш, я що не розумію, чи що?

-Ааа, ти про це, – раптом засміявся чоловік. – Ходімо в кімнату, я якраз хотів сьогодні тобі все розповісти.

-Ну, ну, ходімо, послухаю, – Ліда, гордо піднявши підборіддя, пройшла у кімнату.

Вона була розчарована сваркою, що не відбулася. У її уявленні чоловік повинен був виправдовуватися і вибачатися.

Олександр розклав на столі якісь папери.

-Ось дивись! Подобається? – запитав він.

Ліда глянула на папери. На листках були роздруковані фотографії якогось будиночка. І будиночок був просто чудовим!

-Подобається? – не вгавав чоловік. – Таку хатинку ти хотіла? Я сьогодні там був, вона так і виглядає, як на цій картинці.

Лідія мовчала…

-Ну що ти мовчиш? Ось цим я й займався цілий місяць – вибирав тобі будиночок за містом. Тепер потрібна тільки твоя згода і, якщо ти згодна, то я оформляю угоду!

Ліда раптом заплакала… Від щастя…

Вона обняла чоловіка.

-Боже мій, Сашко, звісно я ​​згодна! – сказала вона. – А я вже собі понавигадувала всякого… Думала, все – не буде нашої сімʼї. Сашко, любий, я тебе так кохаю!

А Сашко стояв і ніяково посміхався. Не думав він, що покупка будиночка, принесе аж таке щастя його Лідочці…