Кремація стала поширеною практикою в багатьох культурах і релігіях, але християни часто задаються питанням, чи вважається вона гріхом.
Біблія прямо не згадує кремацію, хоча й описує, як тіла утилізуються після смерті.
Історично склалося так, що поховання було стандартною практикою серед ізраїльтян.
Авраам купив гробницю для Сарри (Бут. 23:19), а тіло Йосипа було перевезено з Єгипту до Ханаану та поховано там (Іс. Нав. 24:32).
Спалення тіл згадується в кількох уривках як форма покарання або сорому (Ісус Навин 7:25, 1 Самуїла 31:12), але ці посилання не містять чіткої заборони на кремацію.
Теологічні та сучасні погляди
Богослови зазначають, що оскільки Біблія не забороняє кремацію, вибір значною мірою є особистим або культурним питанням. Християнське вчення стверджує воскресіння тіла (1 Коринтян 15:42-44), але також наголошує на Божій силі воскрешати тіло, незалежно від того, як з ним поводяться.
Дехто стверджує, що тіло, будучи храмом Святого Духа (1 Коринтян 6:19-20), слід поховати на знак поваги. Однак це не означає, що кремація є гріхом.
Сьогодні багато християн обирають кремацію з практичних міркувань, таких як вартість, зручність або екологічні проблеми. Церкви, включаючи католицьку церкву, дозволяють кремацію, якщо вона не суперечить їхній вірі у воскресіння.
Застосування
Біблія прямо не засуджує кремацію і не називає її гріхом. Вибір щодо поховання чи кремації – це питання особистої совісті, духовного керівництва та індивідуальних переконань. Однак найважливіше – це збереження віри у вічне життя та обіцянку воскресіння.
