Губить схід не нафта, губить відсутність води
Поділитись
Найстрашніше для країн Близького Сходу зовсім не блокування нафтових потоків, які блокує через Омрузьку протоку Іран.
На думку львівського експерта Юрія Ситника, якщо удари по опріснювальним системам (та пов’язаним з ними електростанціям) продовжаться — це може перерости в повноцінну гуманітарну катастрофу для всього регіону Перської затоки.
Спочатку коротко про те, що сталося сьогодні: Іран завдав прямого удару по Західній Досі — найбільшому комбінованому об’єкту генерації електрики та опріснення води в Кувейті.
Кувейтське Міністерство електроенергетики та води підтвердило «прямий напад з боку Ірану» і засудило його як «гріховну агресію». Поки що, за офіційними даними, постачання води та електрики не перервано, але об’єкт сильно постраждав.
Кувейт отримує ≈90 % питної води саме з опріснення морської води.
Західна Доха дає 38,5 % усього обсягу опріснення країни.
Це одночасно й електростанція потужністю 2400 МВт (при загальній встановленій потужності Кувейту ≈17–21 ГВт).
Втрата навіть частини цієї потужності — це удар по ⅓–⅓,5 загального виробництва питної води.
Якщо удари продовжаться, то найімовірніший сценарій це – гострий дефіцит води вже за 2–7 днів.
Регіональні запаси прісної води (резервуари + трубопроводи) розраховані максимум на кілька днів. При продовженні атак інші опріснювальні заводи теж можуть постраждати.
Дозування води стане обов’язковим: спочатку обмеження для промисловості та поливу, потім — для населення.
У великих містах можливе відключення води по годинах або районах.
Почнуться проблеми з електрикою та ланцюговими збоями. Багато опріснювальних заводів — це комбіновані об’єкти (power + water).
Втрата генерації призведе до блекаутів. Без електрики зупиняться насоси та системи охолодження на інших станціях, нафтовидобуток і переробка.
Кувейт — суто нафтова держава, тому економіка паралізується дуже швидко.
Зростання ризиків інфекційних хвороб: без води для гігієни — спалахи діареї, холери, гепатиту.
Почнуться проблеми в лікарнях: стерилізація, діаліз, робота обладнання.
Відтак, паніка, масова міграція всередині країни та спроби евакуації мільйонів іноземних робітників.
У найгіршому випадку — масові заворушення через брак води.
Ремонт пошкодженого заводу може зайняти тижні або й місяці. У 1991 році після пошкоджень Іраком відновлення кувейтських опріснювальних потужностей тривало роки.
Іран уже демонструє готовність бити по критичній інфраструктурі у Бахрейні, ОАЕ та Катарі. Усі країни Затоки залежать від опрісненої води на 50–99 %.
Якщо удари по опріснювальних станціях стануть системною стратегією — то це регіональна «водна війна», якої всі боялися роками.
Вода у цьому регіоні важливіша за нафту. Саме тому такі атаки можуть різко ескалувати конфлікт, призвести до гуманітарної катастрофи, ще стрімкішого росту цін на нафту, світової кризи та голоду.