Хазяйка квартири прийшла по гроші якраз у той момент, коли молоді чоловік і дружина, які винаймала у неї житло, відчайдушно й натхненно сварилися.

Сварка тривала мабуть вже більше години…

І діло в них, здається, наближалося майже до розлучення!

Побачивши Любов Іванівну, молодята, звичайно ж, замовкли, на що та тільки посміхнулася.

-Чого застигли? Сваріться, сваріться. А я поки що показники лічильників зніму. Ви мене не соромтеся. Я, пам’ятаю, коли з чоловіком побралася, теж часто з ним сварилася. Поки не порозумнішала…

Жінка безтурботно махнула рукою і вирушила на кухню перевіряти лічильники.

Молоді застигли від несподіванки.

Євген, голова молодої сім’ї, надувши щоки, поліз швидше в кишеню, дістав гаманець і почав мовчки відраховувати купюри.

-Сподіваюся, ми платимо за це житло востаннє? – спитав він, дивлячись в очі Насті. – Ти ж остаточно вирішила?

-Так! – рішуче вигукнула дружина. – Досить. Погралися в молоду родину. Я, виходячи за тебе заміж, мріяла зовсім про інше життя.

-І я теж мріяв зовсім про інше… – невдоволено сказав Євген.

Одразу після цієї фрази з кухні з’явилася господиня, і з усмішкою заявила:

-Усі ми, виходячи заміж, мріємо про чарівну казку. Але тут же поринаємо у звичайну буденність. Значить, я так зрозуміла, ви розлучаєтеся?

-Так, Любов Іванівно, ви все правильно зрозуміли, – впевнено сказав молодий чоловік і простягнув хазяйці гроші. – Тому це буде, напевно, остання наша оплата.

-Ну й добре, – безтурботно кивнула Любов Іванівна. – У мене тут якраз одна нова сімейна пара питала, чи скоро звільнилася квартира. Я чомусь сказала, що скоро. Виявляється – як у воду дивилася.

-Нова пара? – усміхнулася Настя. – А у вас, що, у цій квартирі сімейні пари часто змінюються?

-Та ні, голубонько, не часто, – з помітним єхидством відповіла господиня. – Навпаки, у цій квартирі молодята, як правило, довго живуть. Це тільки ви трапились такі.

-Які такі? – підняла брови Настя.

-Такі от, – знизала плечима господиня. – Безглузді. У сімейному значенні слова.

-Це чому це ми безглузді? – одразу обурився Євген.

-Це вас треба запитати – чому? – Любов Іванівна знизала плечима. – Але ж ви дуже не переживайте. Зараз безглуздих багато розвелося. Так що ви собі нову пару швидко знайдете. Мабуть, ти, Настуню, досі мрієш, що чоловік тебе тільки й має носити на руках?

-А що в цій мрії поганого? – нервово відповіла Настя. – Я взагалі-то, для цього й виходила заміж, щоб почуватися жінкою у надійних чоловічих руках.

-Ага… – кивнула господиня. – А тобі доводиться відчувати себе звичайною домогосподаркою. А Євген твій напевно мріяв, що дружина буде його надійною опорою, коли він заробляє на життя?

-А хіба це не правильно, Любов Іванівно? – запитав молодий чоловік.

-Так, правильно, хто ж сперечається. Але тільки опора, опорою стає не одразу, а коли обставини складають.

Ви життя до ладу ще не побачивши, а вже розбігаєтеся. Ну, і які ви після цього? Безглузді ви. Але все одно добре, що ви мене попередили.

-Про що ми вас попередили? – невдоволено спитав Євген.

-А про те, що у вас валізи зібрані.

-У нас вони ще не зібрані! – заперечила Настя. – Ми навіть їх ще з шафи не діставали.

-Ну, це нісенітниця, – сказала хазяйка. – Дістати їх з шафи, а потім і зібрати, півгодини треба. Тож, як тільки зберетеся, дзвоніть, я по ключі зайду. І поселю сюди справжню люблячу пару. Ось у них, зразу видно, в сім’ї зовсім все по-іншому.

-І чим це, цікаво, вони від нас відрізняються? – не витримав і спитав Євген.

-А тим, що свої рожеві окуляри вони одразу після одруження на смітник викинули. А ваші рожеві окуляри досі у вас на носі. Хіба не так?

Руки Насті та Євгена разом потягнулися до носів і там зупинились.

Хазяйка, не попрощавшись, пішла на вихід, а молоді чоловік і дружина мовчки сіли поряд на диван і замислилися.

Нарешті Євген сказав:

-А може, Любов Іванівна має рацію? Може, ми з тобою, Настю, надто поспішаємо?

-Мабуть… – кивнула Настя. – Напевно, нам варто спробувати розпочати все спочатку… Так, Євгенчику?

-Справді? – зрадів Євген, і несміливо поклав свою руку їй на плече. – А рожеві окуляри? Зніматимемо?

-Рожеві окуляри?.. – Настя ще трохи помовчала, потім сумно зітхнула і все-таки притулилась до чоловіка.