— Чоловік тебе давно не любить, інша в нього на серці, – ворожка в різнокольоровій хустці пильно дивилася на Сашу чорними, як ніч, очима. – Вже півроку!

Руку Саші незнайомка міцно стискала пальцями з важкими перснями.

— Але ж він постійно твердить, що йому, крім мене, ніхто не потрібен, – здивовано відповіла Олександра.

— Бреше! – запевнила її жінка, дзвінко побрязкуючи перснями. – Краще відпусти його.

— Та я й не тримаю…

Екзотична дама застала Сашу зненацька посеред вулиці, де кипіла передноворічна метушня. Олександра якраз виходила з магазину, тримаючи яскравий пакет із подарунком для улюбленого чоловіка Андрія, коли її зупинила ця дивна жінка.

— Бачу, ти живеш у великій брехні, – випалила вона і, не давши Саші опам’ятатися, додала: – У нього є коханка.

Саша, звичайно, не раз чула про такі вуличні трюки, коли подібні жінки можуть легко загіпнотизувати, переконати у чому завгодно і витрусити гроші. І вірити їм категорично не можна. Але ця ворожка була така переконлива… Чи, можливо, це гіпноз?

— Тримаєш ти його, тримаєш, – запевняла жінка далі. – Сама собою тримаєш. Шкодує він тебе. Зроби так, щоб він сам пішов.

— Що за дурниці ви несете? – не витримала Саша.

— Ти мене слухай, – продовжувала ворожка. – Цієї ночі твоя доля круто зміниться, побачиш.

Висловившись, балакуча дама пішла, залишивши Сашу в повному розгубленні.
На ватних ногах вона попрямувала додому. Святковий настрій миттєво зник. Саша дістала телефон, набрала номер матері та розповіла їй про цю загадкову зустріч.

— Сашко, ти що, як маленька, — бурчала на неї мати. – Учора на світ народилася? Не знаєш, як вони людей дурять? Перевір гроші й коштовності!

Гроші були на місці, і сімейна каблучка теж.

— Все одно дурниця, – резюмувала мати. — Плюнь і забудь.

Дорогою додому Саша переконувала себе, що мати права, і вірити словам ворожки не варто. Це чисте шахрайство. І їй майже вдалося себе заспокоїти. Для певності Олександра пошукала в Інтернеті інформацію про подібний вуличний обман і майже заспокоїлася. Щоб остаточно відволіктися, Саша почала готувати святковий стіл. Адже сьогодні вони з чоловіком Андрієм святкували 10-й, ювілейний Новий рік разом.

Чоловік зателефонував близько дев’ятої вечора.

— Маленька, я трохи затримаюся, – повідомив Андрій. – На роботі повний завал. Не встигли з річним звітом, доробляємо. До півночі точно буду.

— Добре, коханий, – спокійно відповіла Саша. – Тим більше, мені потрібно тобі дещо розповісти.

— Та так, дурниця. Просто разом посміємося.

Попрощавшись із чоловіком, Саша почала переглядати в шафі святкові сукні. Поки вона прикладала перед дзеркалом до себе то один варіант, то інший, у двері подзвонили. На порозі стояв зовсім незнайомий чоловік років сорока.

— А ось і я! З прийдешнім святом! – весело повідомив він.
— Ви хто? – злякано запитала Олександра. – Напевно, ви помилилися.

— Та ти що, Сашуню, це ж я, Ігор, — Чоловік дивився на Сашу здивовано й навіть ображено. – Ти ж сама мене запросила.

— Я? – в шоці запитала Саша. – Я вас бачу вперше.

— Не зрозумів, – щиро здивувався Ігор і дістав телефон.

Він назвав прізвище Саші та її адресу.

— Усе правильно?

— Так, – здивувалася жінка. – Але звідки…

Візитер добив Сашу, показавши їй її власне фото.

— А це? – чоловік питанням дивився на неї. – До речі, в житті ти ще красивіша. Гаразд, Сашо, пожартували й досить. Я, звісно, ціную гумор, але не після трьох днів у поїзді.

— Але це справді якась помилка, – Саша почувалася зовсім безпорадною в цій ситуації, але все ж таки ще робила відчайдушні спроби. – Я ніколи не реєструвалася на цьому сайті. Повірте мені.

Обличчя Ігоря похмурніло.

— Що ж, гарний жарт. Ну, з прийдешнім святом.

Ігор пішов, і Саша зачинила за ним двері. Вона була зовсім розгублена.

— Що це за день сьогодні? — подумала Саша вголос і набрала номер чоловіка.

У відповідь почулися довгі гудки. Саша вже збиралася відійти від дверей, коли почула шарудіння в під’їзді. Поглянувши у вічко, вона нічого не побачила. Шум повторився. Жінка обережно відчинила двері й виявила під ними Ігоря.

— Ви ще тут? — здивовано запитала вона.

— А куди мені йти? Мій потяг тільки завтра ввечері, а на вулиці мороз. Класне запрошення разом зустріти Новий рік, нічого не скажеш.

Саша трохи вагалася, але потім наважилася.

— Добре, заходьте, погрійтеся, — запросила вона незнайомця. — Я постараюся якось пояснити чоловікові, коли він повернеться. Хоча навіть не уявляю, як.

— То у тебе ще й чоловік є?

Саша не відповіла, і Ігор увійшов.

— Ви, мабуть, зголодніли з дороги? — запитала Саша.

— Та чому ти мені весь час на «ви»? — роздратовано відповів Ігор. — Ми з тобою давно спілкувалися, як близькі люди.

— Я й досі нічого не розумію, але, сподіваюся, все скоро з’ясується.

Саша ще не встигла розкласти салати по вазочках, тому накладала Ігорю прямо з мисок. Він почав жадібно їсти. Час наближався до десятої, а від Андрія все ще не було жодних звісток. Саша знову набрала його номер і почула довгі гудки. «Дивно», — подумала вона. Це було не схоже на її чоловіка. Щоб розрядити обстановку, вона почала ставити гостю стандартні запитання про нього самого. Ігор відповідав із подивом.

— Я ж тобі вже все розповідав.

Та все ж відповідав. 38 років. Не одружений, дітей немає. Задумавшись, Саша почала розпитувати його про сайт знайомств: як познайомилися, коли.

— Пів року тому, — відповів Ігор. — Ти ж сама мені написала.

Саша зовсім заплуталася.
Ігор не був схожим ні на алкоголіка, ні на наркомана, ні на професійного жартівника. У всякому разі, говорив він цілком щиро. Невже настільки хороший актор?

Годинник уже показував початок дванадцятої, а телефон Андрія досі не відповідав. Саша почала нервувати. Ігор дивився на неї з підозрою.

— А у тебе точно є чоловік, чи це така гра? — з недовірою запитав він.

— Зранку був! — мало не плачучи відповіла Саша.

Ігор, обміркувавши, попросив Сашу розповісти про себе. Вона погодилася. Після кількох перших фраз Ігор насупився.

— Зачекай, — зупинив він Сашу. — В інтернеті ти мені зовсім інше розповідала. Чи то брехала, чи…

Саша з питанням дивилася на Ігоря.

— Можеш вважати мене божевільним, але мені здається, тебе хтось підставив, — сказав він.

— Хочеш сказати, що хтось від мого імені створив анкету і спілкувався з тобою?

— Саме так. І дав твою адресу. Тільки б зрозуміти, хто і навіщо?

У Саші поки не було жодних версій. Вона з жахом помітила, що на годиннику вже майже дванадцять. Андрій мовчав. Ігор теж помітив, котра година.

— Новий рік зовсім скоро, — зауважив він. — Будемо святкувати?

Саша мовчки пішла на кухню і повернулася звідти з пляшкою шампанського. Рівно о дванадцятій вони встигли розлити його по келихах і чокнутися.

— Ну, з Новим роком, — невпевнено сказав Ігор.

— І вас, — відповіла Саша.

На її телефоні пролунав сигнал повідомлення.

— Нарешті!

Саша схопила телефон, упевнена, що це Андрій. Однак номер був їй незнайомий. Побачене шокувало Сашу. Це були селфі її чоловіка. Він лежав у ліжку, обіймаючи напівоголену дівчину. Жінку ніби кинуло в холодний піт.

— Господи…

— Що сталося? — Ігор дивився на неї з щирим занепокоєнням.

Саша випустила телефон і закрила обличчя руками. Ігор підняв гаджет і мимоволі поглянув на екран, потім перевів погляд на Сашу.

— Це… Це твій чоловік?
Саша розплакалася і втекла у ванну. Ігор відчував сильний дискомфорт. Він ще раз поглянув на фото і почав щось обмірковувати. Коли Саша повернулася, в Ігоря вже визріла ціла версія.

— Слухай, а ти знала, що твій чоловік гуляє? – запитав він Сашу.

— Ні, – тихо відповіла вона. – Тільки зараз дізналася… Хоча…

У пам’яті спливла денна зустріч із ворожкою на вулиці і її слова: «Інша у нього на серці. Вже півроку!». Саша подивилася на Ігоря.

— Ти казав, що я тобі пів року тому написала?

— Ну так…

Саша і Ігор дивилися один на одного, розуміючи, що думають про одне й те саме. Їхні роздуми перервав дзвінок на телефон Саші. Це був черговий лікар. Він повідомив, що її чоловік зараз у реанімації з сильним отруєнням. Саша в паніці викликала таксі. Ігор запропонував поїхати з нею.

У приймальному покої Сашу і Ігоря зустрів лікар. Він сказав, що Андрія доставили до лікарні у стані сильної інтоксикації. «Швидку» викликала жінка, з якою зараз розбирається поліція.

Бесіда відбувалася там же, у лікарні. Саша без зусиль упізнала ту саму дівчину з фотографій, надісланих їй. Вона якраз давала свідчення, частину з яких Саша почула.

— …Я злякалася і викликала «швидку», — говорила дівчина.

— Яку траву ви йому підсипали? – запитав поліцейський.
— Не знаю. Її мені дала ворожка. А я заплатила їй, щоб вона його дурній дружині очі відкрила… Я просто хотіла бути з ним, розумієте??? Але не розрахувала!

Раптом дівчина побачила Сашу і замовкла. Саша холодно дивилася на неї. Вона не сказала ні слова і просто пішла. Ігор поспішив за нею.

На вулиці Саша дала волю своїм емоціям. Її душили сльози, вона ковтала морозне повітря, але це їй не допомагало. Раптом вона відчула, як хтось міцно обійняв її і притиснув до себе. Це був Ігор.

— Все, Сашо, все, тихо! Розумію тебе, сам через таке пройшов! Пішли.

Вони повернулися додому до Саші, і Ігор сам заварив чай. Сашу трясло. Він загорнув її у плед і простягнув чашку з гарячим чаєм.

— Випий, це допоможе.

Потім він поклав Сашу спати на диван, а сам вмостився поруч у кріслі.

Ближче до вечора 1 січня Саші знову зателефонували з лікарні і повідомили, що Андрій прийшов до тями.

Він дивився на дружину затравленим звіром. Саша була холодною.

— Кохана, пробач… Диявол поплутав. Я ж до неї заїхав, щоб усе остаточно розірвати. Нащо тільки погодився на цей чай… Сашуню… Благаю тебе…

— Я подаю на розлучення, Андрію, – спокійно відповіла Саша. – Одужуй.

— Саша! – крикнув їй услід Андрій, але жінка навіть не зупинилася.

Увечері вона проводжала Ігоря на вокзалі. Деякий час вони ніяково мовчали.
— Ну, ще раз з Новим роком, – першим порушив мовчання Ігор.

— Дякую, і тебе, – усміхнулася Саша.

Ігор знову зам’явся.

— Слухай… Я подумав… Може, поїдеш зі мною? Сашо, ти не подумай…

— Я приїду, Ігорю, – несподівано твердо відповіла Саша. – Обов’язково приїду. Розберуся з розлученням і приїду.

Ігор буквально засяяв. Пролунав гудок, що сигналізував про відправлення потяга. Ігор застрибнув на підніжку.

— Я чекатиму на тебе! – крикнув він, заглушений наростаючим стуком коліс.

Саша нічого не відповіла, лише махала рукою. На душі в неї було тепло і спокійно. Її охопило відчуття початку нового щасливого життя. Де тепер відбуватиметься це життя, Саша не уявляла, але точно знала, з ким.