Сержант Богдан Антонюк з позивним Лахматий служить в Національній гвардії України 4 роки. Ще до початку повномасштабного вторгнення йому пропонували оформити «бронювання» на цивільній роботі, але він обрав для себе шлях воїна.

Сьогодні 23-річний Богдан – військовослужбовець 50-го полку імені полковника Семена Височана. Разом з побратимами виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту й отримав чималий досвід. На позиції, які тримали івано-франківські гвардійці, могло бути по декілька штурмів на день. Укріплення українських оборонців ворог руйнував постійними обстрілами, атакував дронами.

«В якийсь момент прилетів дрон, спочатку були прості скиди, а потім скинули запалювану суміш. У нас був маленький бліндаж, там де ми сиділи вдвох і чергувалися в ньому, не виходячи звідти. То він загорівся, не було куди діватися, тому що боєприпаси почали займатись, дихати не було чим. Ми залишились без зв’язку і провізії. Відступили, поповнили запаси і знову зайняли оборону», – розповідає нацгвардієць.

Аби бути гарним піхотинцем, потрібно мати дуже міцний характер, витривалість і лопату. Тому що, чим глибше вкопаєшся, тим довше проживеш. Найважчим, каже Богдан, було винести свого загиблого побратима. Але і росіянам дісталося від мужнього гвардійця сповна. Допоміг йому в цьому протитанковий ракетний комплекс.

«Я був оператором протитанкових ракетних комплексів і всліпу знищив ворожий танк, який працював по нашим позиціям… В той час було чутно дуже сильний гуркіт гусениць і двигун. Я просто в ту сторону вистрілив і довів ракету в той напрямок, звідки я чув цей звук. Приїхав пікап, хлопці кажуть, ми з дрона бачили, дронщики показували, кажуть, ви попали в танк. Мені навіть самому не вірилося тоді», – згадує Богдан.

На продовження боротьби гвардійця мотивують рідні, побратими й віра у власне везіння. А після війни Богдан Антонюк планує залишитися на службі в армії та будувати військову кар’єру. Планує стати інструктором і навчати нові покоління воїнів.

Читайте також:

Читайте нас у тг