Історія львівського будинку, який зруйнував російський шахед
Поділитись
Чиновники львівської Ратуші оголосили, що будинок на площі Соборній, 4, куди влучив російський шахед, не підлягає відновленню для житла. Таке дивовижно швидке рішення щонайменше насторожує. Втім, сьогодні мова не про це, а про саму споруду, яку потрощив ворожив шахед.
Про будинок розповіла у соцмережах Лідія Кіцила.
Житловий будинок, в який влучив ворожий шахед, – це колишні каземати, які разом з бастеєю формували південну оборонну лінію Бернардинського монастиря.
Про фортечну функцію будинку говорять грубезні кам’яні стіни та цегляні склепіння (хто пив каву в кавʼярні на партері будинку, міг переконатися).
У приміщеннях казематів зберігалася зброя та боєприпаси, а також використовувалися вони як казарми для гарнізону.
Південна оборонна лінія Бернардинського монастиря (бастея і каземати) на рис. Веніґа 1795 р.
Оборонні укріплення Бернардинського монастиря були зведені в 1630-их роках, а наприкінці XVIII ст. австрійська влада розібрала бастею і збудувала на тому місці житловий будинок (пл. Соборна, 4).
На житловий будинок були перетворені також каземати (пл. Соборна, 3). Нині колишні каземати – національна пам’ятка архітектури.
Світлина 2025 р.
Не менш цікавою є історія Церкви Андрія, будівлю якої також пошкодив російський шахед, розповіла Ірина Беляєва.
Майже шість віків тому бернардинцям дозволили побудувати храм та монастир, як частину муру, що оточував давній Львів.
Відповідно, він мав всі належні ознаки фортифікаційної споруди. Доля та час зберегли його до наших днів, тепер він носить назву храму Святого Андрія. Достеменно невідомо, на честь якого саме.
Перша служба Божа правилася у 1611 році, в день першого апостола Христа, Андрія Первозванного.
Існує інша історична версія: ніби цією назвою монахи віддячили за дозвіл на будівництво тодішньому львівському меценату та старості, Андрію Ондровонжу.
Звісно, найперший храм був дерев’яним, будівництво мурованого розпочалося у ХVІІ ст.
Зведення почав видатний зодчий, Павло Римлянин, за ним продовжив італієць Амвросій Прихильний, а завершив вроцлавський архітектор Андрій Бемер. Тому святиня унікально поєднує в собі середньовічні стилі витонченого бароко, німецького модернізму та італійського ренесансу.
Найдавніша легенда храму народилася у часи турецьких нападів. Ніби, одного разу, вартовий з дзвіниці першим побачив вороже військо. Сталося це рано вранці, і щоби розбудити місто, він вирішив перевести міський годинник на п’ять хвилин вперед. Дзвони підняли захисників, тому східні кордони міста вчасно зустріли ворога фланговим вогнем з муру.
У пам’ять про цей вчинок та вдачу годинник протягом років виставляли з п’яти хвилинною різницею. До сьогодні досвідчені годинникарі Львова цю легенду не забули та розповідають, ніби дуже в багатьох мешканців і в наші дні надійні годинники поспішають на п’ять хвилин, як їх не ремонтуй.
У 1618 році у фортифікаційній стіні біля Глинянської вежі пробили ворота, які проіснували тільки два роки, та виявилися небезпечними. Прохід відновили аж у ХХ сторіччі.
Дотепер від площі Митної більшість львів’ян ходить крізь нього до Галицького ринку, значно скорочуючи таким чином дорогу.
Чудотворною реліквією храму є мощі святого Яна з Дуклі, колишнього монаха ордену бенедиктинців, народженого у ХV ст. Боговгодний та побожний чернець прославився на весь світ після своєї смерті.
Спочатку він був похований на цвинтарі, що колись оточував монастир, і з цього місця почало бите цілюще джерело. Мощі ченця перенесли до храму, а над водою спорудили криницю та ротонду з каменю, що збереглася донині.
У 1944 році ця постать безслідно зникла і замість неї з тих часів на колонні декоративна кам’яна ваза.
В храмі знаходиться ще одна шанована святиня – чудотворний образ Страждальної Матері Божої, широко відомий також як Деревнянська Богородиця.
Друга назва нагадує нам про місце неймовірної події, що сталася у 1786 році. На свято Успіння, в селі Деревня, у церкві прозрів сліпий від народження, п’ятирічний хлопчик, який перед образом раптом вигукнув «Яка гарна Мати Божа!». Ікону перевезли до Львова, щасливих одужань за два з половиною віки було чимало. Навіть у лихолітні, комуністичні часи на Благовіщення під час молитви в храмі зцілилася невиліковна донька затятого місцевого атеїста. Образ Богородиці був коронований у 2001 році під час візиту Папи Івана Павла ІІ до Львова.
З найвизначніших подій останніх часів, наприкінці цього невеличкого екскурсу, треба згадати ще одну. У стінах храму відбулася урочистість Першого Святого Причастя для Романа Шептицького, майбутнього Українського Мойсея, Великого Митрополита Андрея.
Можливо, мине ще з п’ять сторіч і історики вважатимуть що назву храму дало саме його ім’я.