1726 рік

– Згідно з реєстром ремісничих спілок, їх число зростає до 10. Додаються спілки слюсарів, ковалів, римарів, стельмахів і пушкарів. У місті з’являються перші крамниці. Вони розташовуються середині або біля приміщення Ратуші. Всього налічується 27 крамниць, в яких продають ремісничу родукцію.

– 25 червня підтверджують привілеї вірмен на виробництво шкіри.

– Вікторія Потоцька виділяє гроші на створення у колегіумі кафедри французької та німецької мов, які викладає магістр Боровський.

– У колегіумі розширюють програму навчання. Викладають тут моральну теологію, філософію з фізикою, математикою риторикою і гуманіору.

1727 рік

– 6 січня у Станиславові помер Павло Вітославський – полковник коронних військ, фундатор будівництва нового мурованого храму отців тринітаріїв. Його справу продовжує син Франц.

1728 рік

– Станіслав Потоцький отримує посаду при дворі – великого стражника коронного. Його обов’язок охорона кордонів Речі Посполитої.

– 19 липня вдруге освячують великий дзвін вірменської церкви, який реставрували у 1725 році. Йому надають ім’я святого архангела Михаїла.

– Ректором Станиславівського колегіума стає отець Анджей Ожга.

1729 рік

– 21 березня Юзеф Потоцький підписує цеховий устав, яким унормовує сім офіційно визнаних цехів: шевців, кушнірів, гончарів, ткачів, кравців, пекарів, м’ясників.

– У місті створюють спільний цех, який об’єднує шинкарів, пушкарів, ковалів, виробників шабель і ножів, римарів, котельників, виробників поясів, виробників олов’яного начиння, виробників сідел і кінської упряжі, ювелірів, бондарів і стельмахів.

Приписам цього цеху підлягають також торговці старими речами, яких називають тандетниками. Ці приписи окреслюють організацію виробництва і збут продукції, навчання помічників і челядників, ремісничі екзамени та інші види діяльності.

– 4 вересня у короля Франції Людовика XV (1710– 1774) народився спадкоємець син Людовик Фердинанд (1729–1765). А так, як король є двоюрідним братом Вікторії Потоцької у Станиславові, цю подію відзначають як родинне свято. У палаці влаштовують грандіозний феєрверк.

– Восени завершують будівництво костелу єзуїтів. Родина воєводи Юзефа Потоцького розділяє між собою внутрішнє оздоблення храму. Великий вівтар Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії в стилі рококо влаштовує воєводина Вікторія. Крім цього, вона продає до Гданьська своїх канарок, які вона розводила, та за виручені тисячу дукатів прикрашає каплицю і вівтар святого Станіслава Костки. Донька Юзефа Потоцького Зофія Коссаковська купує за власні кошти дві копії ікон – Матері Божої Ченстоховської та святого Францішка Ксаверія, а також два вівтарі для них. Син Юзефа Потоцького смоленський воєвода, Станіслав Потоцький дарує єзуїтському костелу образ і вівтар святого Ігнатія Лойоли – покровителя ордену єзуїтів. Брат воєводини Вікторії львівський каштелян Казіміж Лещинський, дарує костелу єзуїтів образ і вівтар святого Францішка Борджія. Вівтар святого Яна Непомуцена, виготовляє однойменне братство, що діє при костелі.

– До Станиславова приїздить столяр, що походить з Тиролю Йосип Шраффл (1698–1751), який займається виконанням усіх вівтарів і брами костелу єзуїтів.

– Вірменські купці з Азії заносять до Станиславова бацили чуми. Чергова епідемія забирає багато життів. Померлих ховають при дорозі на Тисменицю. Станіслав Потоцький, як вдячність за порятунок міста від чуми, встановлює на Тисменицькому передмісті (тепер там внутрішнє подвір’я житлового будинку №36 на вулиці Незалежності) кам’яну скульптуру Спаса.

На високій кам’яній колоні стоїть фігура Ісуса Христа, який тримає у руці земну кулю. На постаменті напис «Salvator mundi, salve nos!» («Спасителе світу, врятуй нас!»). Автор пам’ятника львівський скульптор Фабіан Фесінгер (?–1767). (Після Другої світової війни пам’ятник знищили).

– Восени раптово помирає улюблена донька Вікторії Потоцької Зофія Коссаковська, яка була дуже доброю та щедро роздавала милостиню бідним. На її честь вулицю, де живуть ці бідняки, називають Зосиною Волею (Коновальця).

– 17 листопада, у день народження донькивласників міста Зофії, яка недавно померла, ректор єзуїтського колегіуму Анджей Ожга освячує храм підім’ям Святого Духа і Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії. В ньому урочисто  відправляють першу службу Божу перед вівтарем святого Станіслава Костки. Храм багато декорований всередині. Складається із головного і двох бічних нефів, в яких розміщається сім каплиць.

Під підлогою вівтарної частини храму знаходиться крипта – місцепоховання. Перед день відкриття костелу із замку Потоцьких звучать гармати, їм вторять дзвони трьох костелів і стільки ж церков.

– На околиці міста перед Бистрицею Солотвинською для дружини Юзефа Потоцького Вікторії закінчують будівництво дерев’яного літнього палацику «Бельведер» (тепер територія психоневрологічного диспансера).

1730 рік

– Станиславівським війтом є кравець Базилій Максимович.

– 7 червня у Львові помирає зять Юзефа Потоцького Домінік Коссаковський, чоловік Зофії. Сиротами залишаються два сини Ігнацій і Станіслав, яких воєводина Вікторія забирає до Станиславівського замку.

– Невдовзі помирає Маріанна Лащівна, дружина Станіслава Потоцького, яка осиротила трьох дітей Антонія, Анну і Юзефа. Вікторія Потоцька також забирає їх до палацу та займається вже  вихованням п’ятьох онуків.

– В родині Потоцьких, пригнічених трьома смертями, від чуми помирає молодший син Станіслава Потоцького Юзеф, улюблений наймолодший онук Юзефа Потоцького. Хлопчик вчився у єзуїтському колегіумі. Ховають його у крипті Потоцьких.

– До Станиславова прибуває рідний брат воєводини Вікторії Потоцької львівський каштелян Казімеж Лещинський, щоб заспокоїти в горі стурбовану всіми смертями сестру. Але важко захворівши, сам помирає. Його домовину виставляють у замковій їдальні протягом декількох тижнів для прощання.

Далі буде…

За матеріалами книги «СТАНИСЛАВІВ – ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. Історична мандрівка рік за роком, століття за століттям» (Р. Дуда, В. Устинський)

Читайте також: 

Читайте нас у тг