Іван Франко про Лесю Українку: ”Чи не одиноким мужчиною на всю Україну”
Поділитись
Цей вислів Івана Франка у ті часи це означав, що Леся перевершила усіх конкурентів обох статей своєю можливістю й талантом.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871-го в містечку Новоград-Волинську).
Українська письменниця, поетеса, перекладач.
З раннього дитинства хворіла, з генами матері – Ольги Петрівни Драгоманової (псевдо – Олена Пчілка) – передалася небезпека туберкульозу, а сестрі Олені – істерія.
Обділена любов’ю матері, Леся у 10-річному віці захворіла: нестерпний біль у правій нозі, який, незважаючи на лікування, перейшов на руки. Після невдалої операції одна рука стала скаліченою, і в очах Лесі відтоді застиг смуток. Лікарі встановили діагноз: туберкульоз мисково-стегнового суглоба, потім він захопив легені й нирки…
Який талант нищила хвороба: Леся вивчила вісім іноземних мов, у 19-річному віці склала для сестер підручник ”Древняя история восточних народов”.
Білява, блакитноока, тендітна Леся подобалася чоловікам, від матері успадкувала палкий темперамент, хоча їй бракувало витонченої жіночності. Про себе говорила: “скептична розумом, фанатична почуттям”.
Ольга Кобилянська назвала її ангелом, а сама ж усе життя мріяла про справжнє жіноче щастя, коханого чоловіка.
Важко сказати, до кого першого Леся відчула почуття любовної приязні. Можливо, до небожа дядька Лева Ярмила, який також жив на теренах Волині. Він гарно грав на сопілці, катав її на човні. А, може, вперше серйозно закохалася у студента Київського університету Нестора Гамбарашвілі, який винаймав у Косачів квартиру восени 1894-го по вулиці Маріїнсько- Благовіщенській, 97.
Дотепний, красивий, лагідний, лицарської поведінки, він не міг їй не сподобатись. Леся вибрала дещо незвичний спосіб зацікавити Нестора: навмисно перемішала всі його зошити й підручники, залишивши записку французькою мовою: “Коли кота нема вдома – миші танцюють”.
Після його від’їзду з Києва листувалася з ним, але недовго, бо на життєвій дорозі Лесі трапився інший персонаж – майбутній журналіст і перекладач Максим Славинський.
Разом переклали Г. Гейне. Леся присвятила Максимові вірш “Сон літньої ночі”. Розвиткові стосунків між молодятами завадила Олена Пчілка. Вона вважала Максима “лінтягою” .
Улітку 1897-го у передмісті Ялти Чукурларі Леся познайомилась з 27-річним білорусом ірландського походження Сергієм Мержинським. Леся звернула увагу на його незвичний вигляд: тонке. матове, скорботне обличчя, прекрасний, наче вирізьблений, обрамований чорною борідкою, профіль, нездорові рум’янці на щоках, сині очі, гарна хвиляста шевелюра. Леся не знала, що він хворий на сухоти.
Упродовж трьох років тривала дружба Сергія з Лесею. З її боку виникло глибоке почуття,… однак без взаємності. Сергій – надто нервовий чоловік, уразливий, болісно реагував на кожну неприємність.
Улітку 1897-го стан Лесі значно погіршився, від нестерпного болю ледь не втрачала свідомість, лягала на землю передихнути. У середині липня сміялася і сяяла від щастя, подорожуючи із Сергієм по Криму.
Відтак він кілька разів бував у Лесі. Вона відвідувала його у Мінську. Леся тривалий час чекала від Сергія поштивих слів. Гнала від себе тривожні думки про їхні хвороби, що були перепоною шлюбу.
Нарешті, Леся переступила через дівочу гордість і освідчилась йому. Він промовчав. Згодом писала йому: “Мой друг, любимий мой друг, сотворений для меня. Как же можно, чтоби я жила сама теперь, когда я знаю другую жизнь?..”Я видела тебя и раньше, но теперь я иду к тебе со всей душой, как ребенок идет в обьятия того, кто его жалеет…Ето ничего, что ти меня не обнимал никогда. Ето ничего, что между нами не било поцелуев… Только с тобой я не одна. Только с тобой я не на чужбине”.
Матері скаржилася, що Сергій ставиться до неї “так, наче я з тонкого шкла”.
Восени 1900-го Сергію стало дуже погано. Леся доглядала його в Мінську два місяці. З кінця лютого 1901-го вона вже бачила вмираючу людину. І раптом Сергій попрохав Лесю написати послання Вірі Крижанівській-Тучанській (1866-1942), яку він безнадійно кохав.
Листа від Віри Леся перечитувала Сергію кілька разів. Він радів, наче дитина. Леся переживала.
3 березня 1901-го Сергій Мережинський помер у Лесі на руках.
Навесні 1898-го Леся познайомилася з 18-річним учнем Київського музичного училища, стипендіатом Імператорського російського товариства Климентом Квіткою. На той час згас його роман із Софією Москальською – донькою поміщика з міста Мени (Чернігівщина).
Улітку 1899-го, гостюючи у Лесі Українки разом із Мержинським та Ольгою Кобилянською, записав з її голосу кілька пісень. Через два роки разом з Лесею подорожував Буковиною. Упродовж шести років зустрічей у них не заходила мова про шлюб. Але темперемент Лесі і закоханість Квітки зробили свою добру справу.
Климент був скромною, співчутливою до ніжності людиною. Незважаючи на опір матері, якій не подобалось, що донька на дев’ять років старша від Климента, Леся пов’язувала з ним своє життя.
Улітку 1903-го вони разом жили в Тифлісі. Леся довго не бажала вінчатися. І все-таки у червні 1904-го визнала, що “тепер уже Квіточка… не може без когось жити та і хтось – близько того”.
Побували у Зеленому Гаю, Славуті, лікувалися разом у кумисо-лікувальому закладі, на курорті в Буркуті.
Літо 1904-го – один з найщасливіших моментів в її житті”, – писала Леся.
25 липня 1907-го вони повінчалися. Батьків на весіллі не було. Ольга Петрівна назвала Климента жебраком, людиною, що одружується з грошима Косачів-Драгоманових.
Медовий місяць молодята провели у Євпаторії. Леся зізнавалася, що не любить навіть, коли Кльоня “іде куди хоч на годину без мене…”. У Климента – туберкульоз легенів, кровотечі, анемія, у Лесі – туберкульоз кісток і легенів. Вона схудла до ваги 46,9 кг. Лише завдяки його турботам Леся прожила на три роки довше, ніж пророчили берлінські лікарі.
Померла Леся Українка в Сурамі 19 липня 1913 (1 серпня) 1913-го у віці 42 роки…
Климент Васильович пережив дружину на 40 років. Після смерті Лесі Українки, в 1917 році, він видав двотомник “Мелодії з голосу Лесі Українки”.
У листопаді 1945-го Климент Квітка одружився зі студенткою консерваторії Галиною Кащеївою, молодшою від нього на сорок років. Певно, Галя пожаліла старого професора, подарувавши йому вісім років світлого подружнього життя.
Помер Климент Квітка 19 вересня 1953-го, Галя 1962-го.
Підготував Степан Беца.
