Катя лежала на дивані.

Вона дивилася по телевізору свій улюблений турецький серіал.

Раптом пролунав дзвінок у двері

Вона невдоволено встала і пішла в коридор. Катя відкрила двері і застигла від побаченого.

На порозі стояв її чоловік Мишко… З якимось маленьким хлопчиком!

– Це що ще таке? – запитала Катя, впускаючи чоловіка в квартиру. – Раніше ти котів, собачок у будинок приводив, а це вже й дітей?!

– Катю, перестань! – вигукнув Мишко, допомагаючи хлопцеві роздягнутися.

– Я, значить, перестати повинна, а ти з рейсу привозитимеш дітей? – Катя вперла руки в боки. – І багато в тебе дітей по світу є?

– Це не мій син, – відповів Мишко, озирнувшись на дружину.

– А чий же ж? – поцікавилася Катя з усмішкою. – Чи зараз дітей усім охочим роздають?

– Добре сказала, – буркнув Мишко, знімаючи куртку. – Саме так, що охочим! Такого охочого, як я, ще пошукати треба!

…Питання дітей червоною ниткою проходило через десять років шлюбу Мишка й Каті. Перший рік вони присвятили собі, а потім Мишко недвозначно порушив питання:

– Катю, я тебе дуже люблю, але щоб наша родина була повною, у нас мають бути діти.

А Катя спокійно сказала:

– Я злидні плодити не збираюся! Зараз нам з тобою вистачає грошей тільки тому, що нас двоє! А дитина, якщо ти не в курсі, вона вимагає більше, аніж дві дорослі людини!

– Катю, я розумію, – погодився Мишко. – Так і ти мене зрозумій!

– Мишко, ти можеш вмовляти мене хоч вічність, але почуй мене! Будуть тобі діти! Стільки скільки захочеш! Але тоді й тільки тоді, коли ти зможеш їх забезпечувати!

Знаєш, я в дитинстві від батьків наслухалася, що на це грошей немає, на те теж грошей немає. І взагалі, ні на що грошей нема!

І я пам’ятаю, як мені тоді було сумно! А такого майбутнього для наших дітей не хочу!

– Я зрозумів, – відповів Мишко. – Зароблю!

Він відмовився від роботи в офісі, де років через п’ять міг би обійняти хорошу посаду і пішов працювати водієм на вантажівці.

Спочатку їздив містом, розвозячи продукти, а потім перекваліфікувався на далекі рейси. Зарплата була набагато вищою, аніж в офісі. Причому здразу.

Та й економія в дорозі дозволяла збільшувати й так не середній дохід.

А Катя, щоразу, коли чергова хвиля її вимог була виконана, вигадувала нову.

– Квартира й машина – це дуже добре! – казала вона. – Але треба подумати і про літнє дозвілля! Нам дача потрібна.

Ось уяви, як добре буде, якщо ми з дитиною чи з дітьми будемо проводити літо на дачі! Свіже повітря, природа!

Набагато краще, аніж влітку сидіти в спекотному місті!

Мишко продовжував працювати, а питання дітей все відкладалося і відкладалося…

…– Гаразд, заспокойся, – сказала Катя. – Що це за дитина? Я сподіваюся, ти його не на дорозі підібрав?

– А якщо на дорозі, то що, треба було там залишити? – обурився Мишко.

– Господи, Мишко! Стара історія на новий лад? – Катя сплеснула руками. – То ти все кішечок із собачками приносив, поки я не погодилася завести і кішку, і собаку, і навіть двох папуг!

А тепер ти дітей вирішив? Ти взагалі нормальний?

…Історія про кішечок і собачок справді мала місце. Батьківський інстинкт Мишка вимагав, щоб про когось доглядати, турбуватися, піклуватися.

Смішно, звичайно, але у Каті був такий характер, що в неї ці почуття, як у Михайла не виникали.

Сильна, впевнена, строга й серйозна! Мишко не прогнувся тільки тому, що сам був міцнішим за граніт. А ось інстинкт, він ще глибше за характер знаходиться.

– Щодо дітей я зрозумів, але мені потрібно про когось дбати, – пояснював чергове підібране в дорозі цуценя. – Він не вимагає так багато грошей, як дитина!

– Мишко, але це все одно жива істота! Ти майже весь час на роботі! І хто за ним доглядатиме?

Раз цей аргумент спрацював – цуцику знайшли хороших господарів, вдруге спрацював, а потім Мишко сказав:

– Катю, я хочу, щоб окрім тебе мене ще хоч хтось зустрічав! – заявив він. – І тобі буде корисно проявити турботу хоч про одну живу істоту, окрім себе! Може, в тобі материнський інстинкт прокинеться!

– Мишко, ні! – вигукнула Катя.

– Тоді – діти!

– Добре! Хай буде собачка! Але запам’ятай, коли ти вдома, я навіть до неї не підійду.

Так само в домі з’явилася кішка. А папуги з’явилися випадково.

У приятеля донька давно хотіла папужок, а в неї виявили непереносимість на пір’я. У результаті Мишко приніс пташок додому у невеликій клітці.

– Їх з’їсть кіт! – одразу заявила Катя. – Або собачка.

Мишко купив величезну клітку, в якій два маленькі папужки могли літати.

– Ось їхній світ! – сказав Мишко. – До них ніхто не залізе, і їм не вийти! А якщо ти щось зробиш, то з тобою буде окрема розмова, – сказав Мишко.

Звичайно, Катя погодилася і на це нововведення у їхньому житті, бо дітей вона народжувати взагалі не збиралася. Ну, якщо точніше, то від Михайла.

– Не буду я йому нікого народжувати, – відмахнулася Катя, розмовляючи з подругою Ірою.

– А я вже злякалася, що ти серйозно зв’язалася з цим водієм, – Іра полегшено зітхнула. – А чого ти з ним досі разом?

– А ти не здогадуєшся? – Катя посміхнулася. – Поки що цей, як ти висловилася, водій, заробляє гроші, і в мене поряд з ним є тепленьке місце!

А поки мені вдається відбріхуватися від його розмов про дітей, то тим більше!

– Ну, не знаю, – засумнівалась Іра. – Що може заробити простий водій? Добре, якби він був бізнесменом! Оце так, гроші!

– А тепер з мого боку подивися, – Катя почала загинати пальці. – Квартиру купив, машину купив, дачу теж купив, зараз ремонт робить!

Ну, себто оплачує! А коли він з ремонтом закінчить, я, ображена на весь світ, подаю на розлучення і відсуджувати половину спільно нажитого майна!

– А він отак узяв і віддав! – Іра посміхнулася. – Ти ж не працюєш! І відправить він тебе за місцем попереднього проживання!

Іра не втрималася і засміялася.

– І саме тому я одружена з водієм, а не з бізнесменом. Він більше нічого у житті не розуміє!

Так що, коли він мене дістане своїми вимогами про дітей, то розлучуся і житиму приспівуючи!

І ось тут Катя засміялася, дивлячись на приголомшене обличчя подруги.

– Тобто ти його зовсім не любиш?

– А ти любиш пральну машинку, за те, що речі пере? Чи духовку за те, що вона готує? Це тільки засіб!

…– Катю, я хороша людина! А хороші люди, якщо ти не знаєш, завжди намагаються допомогти тому, хто перебуває в складному становищі! – повчально зауважив Мишко.

– І тому ти підібрав хлопчика, бо… – Катя подивилася на хлопчика. – Мишко, що це за дитина і де ти її взяв?

– Так, заспокойся вже! – сказав Мишко. – Племінник це мій! Племінник! Рідний!

– Гаразд, – Катя для вигляду прийняла сказане. – А до нас ти його навіщо привів? Він має якісь проблеми? Може, хай батьки вирішують його проблеми?

Хлопчик шморгнув носом, і Мишко пригорнув його до себе, гладячи по голові:

– Тихіше, мій любий! Тихіше! Все буде добре!

Мишко з докором глянув на дружину:

– Ось хто тебе вічно за язик тягне? Всім ти хороша, а ось замовкнути вчасно не вмієш!

– А що я сказала? – обурилася Катя.

Мишко відмахнувся від дружини і повів хлопчика в кімнату.

– Подивися, ось собачка, а ось котик! А в клітці пташки! Познайомся з ними, а я поки що з тіткою поговорю! Тільки не плач! У тебе є я, а зі мною в тебе буде все гаразд!

Катя прислухалася до фрази чоловіка, пирхнула і пішла на кухню.

– Я в рейсі був, – зайшовши на кухню, сказав Мишко. – Мені мати зателефонувала. Сестри моєї старшої не стало, а Олежик її син. А батька в нього взагалі ніколи не було.

– І що? – з викликом запитала Катя.

– Іншої рідні в нього немає, а матері моїй вже далеко за шістдесят. Коротше, я не дозволив його в дитбудинок відвати.

– І тому ти привів його до нас?

– Так, Катю, я привів племінника до нас, – сказав Мишко. – Опіку оформлю, а потім, якщо Олежик проти не буде, усиновлю.

– А ти вже все вирішив! – вигукнула Катя. – Усиновлення – це рішення сім’ї, а не лише твоє! А якщо я проти?

– Значить, тільки опіку, – спокійно сказав Мишко, пильно дивлячись Каті в очі.

– А буде як із твоєю живністю? Ти в рейс, а мені тут усіх доглядати?

Гаразд, папужки, але це ж дитина!

– Катю, мене твої претензії, відверто, дістали! – Михайло сів за стіл, але при цьому продовжував гордо дивитися на дружину. – Ти хотіла квартиру, є квартира. Машину? Будь ласка! Дачу? Є у нас і дача! Що ти ще хочеш, щоб нарешті народити мені дитину?

Палац на березі моря? Чи, може, тобі космічного корабля не вистачає? Ти довго ще збираєш морочити мені голову?

– Так, як ти можеш таке казати? – ахнула Катя. – Я стільки років витратила, щоб берегти наше сімейне вогнище, стільки років доглядала за тобою! І це твоя подяка?

– Катю, не перекручуй! – сказав Мишко.

– Ах, звісно, я ще у всьому винна! – вона відвернулася, зображуючи, що плаче.

Мишко дивився на дружину, чекаючи на подальший розвиток вистави.

Коли Катя обернулася, в її очах не було сліз:

– Все! Я більше не можу! Я хочу піти від тебе! І я хочу розлучитися! Ти вимагаєш від мене такого, що я не можу винести.

– Я тільки просив народити мені дитину, – сказав Мишко. – Нічого надзвичайного!

І ти збиралася це зробити, тільки ти умови ставити почала. І, зауваж, я їх виконав! А що зараз за демарш, я взагалі не можу зрозуміти!

– Ти ніколи мене не розумів! – Катя змахнула неіснуючу сльозу. – Я хочу розлучення! Завтра ж я подаю на розлучення і на поділ майна.

– Гаразд, – сказав Мишко, але якось підозріло бадьоро. – Розлучення? Хай буде розлучення! А ось із поділом майна, вибач, прокол вийшов!

– І чому ж? – зацікавилась Катя.

– А ти у майно за всі десять років шлюбу не вклала жодної копійки. І я маю всі документи. А ще доказом цього є те, що ти ні офіційно, ні неофіційно не працювала!

І це підтвердити можуть усі наші друзі й знайомі! Так що, як ти прийшла в моє життя – ні з чим, так з нього і підеш!

Катя насупилася, з сумнівом дивлячись на чоловіка. Не очікувала вона такого від простого водія.

Німа сцена затягувалась, але тут на кухню вийшов Олежик:

– А можна мені попити? – попросив хлопчик.

Мишко відреагувати не встиг, а Катя вже перевзулася на льоту.

– Звісно, ​​мій маленький! Зараз я наллю тобі водички! А може, ти хочеш молочка? А ще є яблучний сік! Хочеш яблучного соку?

Олежик перевів здивований погляд на Мишка, а той посміхнувся. Мишко встав, підійшов до хлопчика і присів поряд з ним навпочіпки:

– Подивися на цю тітку. Коли вона нас зустріла, вона була зла. І була невдоволена, що ми з тобою прийшли додому.

А як тітка дізналася, що сама звідси піде, то одразу стала добра й ласкава.

Так ось… Перший мій урок. Такі люди називаються лицемірами. І буде їх у твоєму житті ще дуже багато. Але дружити з ними не треба.

Мишко підвівся і сказав Каті:

– Сподіваюся, ти все зрозуміла?

Та тільки кивнула.

– Тоді, бери свої речі і прощавай…

Джерело