Я не пхалася до свекрухи з порадами і нічого не говорила чоловікові, бо думала, що то у неї пройде, це просто такий наслідок обставин і треба просто перечекати. Звичайно, жінка все життя була заміжня, а тут чоловік бац і в шістдесят років пішов до іншої, то у кого трохи голова не закрутиться?

Але Ніна Петрівна замість того аби поплакати в подушку вирішила пуститися берега і пустити нас всіх по світу з торбами, бо як інакше це поясниш?

Дивіться, все життя була собі така приємна домогосподарка, яка нічого навколо не чула і не бачила, крім своєї родини і нового рецепту салату. Свекор добре заробляв і вона все життя просиділа вдома, піклувалася про них, вчила з дітьми уроки, водила їх на гуртки. Далі бавила нам онуків, тішилася ними, немов своїми дітьми. Вона завжди з тих жінок, які в сумочці мають пакет, бо може знайдуть щось по акції.

Одягалася завжди скоромно, бо свекор не любив, аби жінка виглядала виклично, з макіяжу вона мала хіба гігієнічну помаду, волосся фарбувала хною і завжди заплітала косу, а потім закручувала його в гульку.

Тобто, ви розумієте, що я відчула, коли побачила на порозі жінку з короткою асиметричною стрижкою ще й вимальована в яскраво рудий колір! В вухах пластмасові сині сережки, кольоровий балахон і яскравий макіяж.

Наголошую, що це все не на підлітку, а на шістдесятирічній жінці!

Я мало не впала, хіба одна донька зацінила бабусині зміни, бо сказала, що вона класно виглядає, а я слова не могла вимовити. Чоловік мій так само онімів, а мати хоч би що, наче вона завжди так виглядала!

Далі зв’язалася з якимись друзями з інтернету і пішла в похід. Це жінка, якій важко було сумки винести на третій поверх з її задишкою. І ось вона вже на Говерлі і щебече про те, що хоче побувати на всіх вершинах Карпат.

Поки я отак дивувалася, то нічого, але як чоловік дав на господарство лише пів зарплати, то я зрозуміла, де інша.

– Оксано, я хочу собі й палатку купити хорошу, і каремат мені треба, палиці, термос, одяг, рюкзак хороший…

Вона перелічувала і перелічувала, а я не розуміла. Чому просто не можна поїхати на дачу до моєї мами і допомогти їй пополоти моркву і мала б і заняття, і свіже повітря, і смачну їжу.

– Ти не розумієш, – каже вона, – гори – то любов!

Чоловік став на її сторону разом з дітьми:

– Хай робить, що хоче, то її життя.

– Добре. Але це наш бюджет. Хай на свою пенсію туди їздить!

– Я рідній мамі не куплю рюкзак?, – очі в чоловіка округлилися.

– Ти піди в магазин туристичний і подивися скільки те все коштує, а тоді так на мене дивися!

– Мені все одно. Я дам мамі ці гроші.

Далі виявилося, що то всі діти скинулися мамі на її нове життя.

– Ось так, діти, – кажу я своїм, – не хочете за собою посуд мити та ліжка застеляти. То будете потім мені отакі грошищі давати аби голос совісті заглушити!

– То тато теж посуд не мив за собою?

– Як бачите і то роки, мої любі, тому думайте.

Я попросила свою маму поговорити з свекрухою, адже їй лише шістдесят, ще є сили і здоров’я поїхати за кордон та заробити собі на старість. Моя мама планувала так зробити, коли вийде на пенсію.

– Не хочу аби ви мене на свої гроші годували. – не раз казала нам з братом.

Моя мама з тих, що можуть нам дати по тисячі, як ми приїжджаємо в село, а не вимагати десять тисяч, бо їй треба щось купити. Як вона може зазирати нам в кишені, коли бачить, що у нас діти і видатки? Чому вона не бере приклад з моєї мами, яка щаслива від того, що самостійна? Як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.