Ще не так давно свекруха Мар’яни жила в маленькому селі, і вони зустрічалися зрідка, щосили десь кілька разів на рік.

А коли свекра не стало, Ніна Сергіївна все частіше почала натякати синові на те, щоб перебратися ближче до нього та невістки.

Михайло навіть пропонував дружині забрати свою матір до них, але Мар’яна категорично була проти такого повороту подій.

Пенсіонерка добре вже розуміла, що одними натяками своїм дітям її проблему не розв’язати і вже згодом наважилася на відверту розмову, приїхавши в гості до родичів.

– Я тут подумала добре і прийняла рішення, – почала розповідь Ніна Сергіївна. – Я не молодію, у селі одній з часом буде важко справлятися.

– Ти ж знаєш, мамо, ми теж дуже багато працюємо та за всього бажання не можемо часто приїжджати до тебе, – виправдовувався перед ненькою Михайло. – Я пропоную оплачувати тобі послуги помічниці по господарству, когось з сусідок, молодшу за себе попроси, нехай тобі допомагає щось робити, а ми платитимемо їй за це і тобі не буде самотньо і буде з ким поспілкуватися, при бажанні. Якщо потрібно щось відремонтувати, город посадити чи щось важке перенести, ти проси когось із місцевих чоловіків та будемо гроші їм за роботу платити. Це найкращий для всіх варіант.

– Мене такий варіант, сину, не влаштовує зовсім, – одразу відмовилась Ніна Сергіївна. – Я хочу ближче до вас жити, тому що сумно мені саме без вас, рідних своїх людей, їздити часто не виходить і взагалі я вже все вирішила, я не хочу бути далеко від вас.

– Як це? – не дуже раділа Мар’яна.

– Свій будинок у селі хочу продати якнайшвидше і купити у вашому районі однокімнатну квартиру близенько біля вас, – поділилася Ніна Сергіївна. – Це ж буде чудово, і ми будь-якої миті зможемо зустрічатися з вами, я тоді ніколи не буду самотньою і не залишуся сама на старість.

– Зрозумій правильно нас,  мамо, будинок у селі ти в кращому разі продасиш за копійки, – висловлював свою думку Михайло. – На покупку навіть найменшої однокімнатної квартири у місті поруч з нами тобі грошей точно не вистачить. І тобі ніхто не дасть кредиту через пенсійний вік. Загалом ситуація непроста, то лише просто на мрію схоже.

– Цей момент я теж продумала вже добре сама і знайшла вихід, – з гордістю мовила мати. – Я у вас позичу суму, що бракує мені на покупку квартири, потім буду частинами її віддавати.

– Мамо, а ти впевнена, що треба так радикально все міняти в своєму житті? – сумнівався син в її рішенні.

– Звичайно, так ми все житимемо поряд, це найбільша мрія моя, – радісно говорила мати.

Михайло дуже здивувався пропозицією матері і не дуже добре розумів, як треба діяти правильно і що їй казати, щоб не образилася вона.

А от Мар’яна була категорично проти такої ідеї та постійно чоловікові про це говорила ще перед тим.

– Ну от ти сам добре подумай, Михайле, зараз для твоєї матері переїзд однозначно стане важким і хвилюючим, – висловлювалася жінка. – А потім, куди подіти купу речей із дому? Вони не помістяться в однокімнатну квартиру та будуть там зовсім не потрібні?

Михайло вже й сам це чудово розумів і взагалі був здивований бажанням матері жити в місті, адже вона постійно любила село. Раніше вона ніколи такої ідеї не висловлювала, а тепер вже ну дуже здивувала сина і невістку.

– Ти зрозумій мене правильно, сину, – намагалася пояснити своє рішення мама. – Поки був поруч зі мною твій тато, ми разом щось робили та придумували, він був моїм всесвітом, я дуже кохала його. Зараз я старію, ви живете у місті, і цей мій будинок, по суті, нікому не потрібний, я вже не хочу прив’язуватися до хати, хочу краще прив’язуватися до своїх найрідніших людей, тобто, до вас.

– Але ти ніколи не жила в місті і не факт, що тобі сподобається жити тут поряд з нами, – відмовляв матір син. – Сама подумай, як жити в однокімнатній квартирі після стільки років життя на природі.

– Нічого, зате все будемо поруч з вами, – раділа Ніна Сергіївна і її було не переконати. – Гроші я повертатиму вам частинами з пенсії, відкладатиму для цього. Сподіваюся встигнути все віддати, на крайній випадок, квартиру все одно потім перепишу на тебе, вона залишиться вам.

Михайло дуже сумнівався та хвилювався через рішення матері, бо не дуже розумів, що саме може з цього вийде. Мар’яна взагалі засмутилася такій новині, їй було недобре від однієї думки проживання свекрухи поряд з ними.

– Ну, ти ж розумієш, що твоя мати постійно сидітиме у нас з ранку до ночі, навіть, якщо її кликати ніхто не буде сюди? – висловлювала свою думку Мар’яна. – Ми звикли зустрічатися та спілкуватися зрідка, на відстані у нас гарні стосунки були, а зараз почнуться суперечки і непорозуміння одні, зіпсуються наші родинні відносини, відчуваю, дуже швидко.

– Ти пропонуєш мені просто залишити на старості років маму свою? – щиро не розумів чоловік свою дружину. – Спробуй її зрозуміти, мати справді сидить там одна в цьому селі і сумує.

– Давай частіше в гості до неї приїжджати чи подаруємо собаку? – З ходу шукала ідеї Мар’яна.

– Тоді давай ще заведемо їй кота, корову, поросят і гусей, – ображався Михайло. – Ти так міркуєш лише тому, що питання стосується моєї мами, я думаю, що якби це була твоя мама, то ти б по-іншому говорила тоді.

– І давай тоді будемо чесними з тобою, вона ж не поверне нам той борг ніколи, – вирішила проговорити цю тему до кінця Мар’яна. – Пенсія у свекрухи копійчана, ми їй і так на життя їй гроші часто даємо, тож на борги точно не залишиться коштів та можливостей в неї.

– Але в результаті квартира ця, все одно, залишиться нам, тому я навіть не сприйняв серйозно слова матері про повернення боргу, – чесно зізнався Михайло. – Ти справді думала, що я в рідної матері останні копійки заберу?

Мар’яну така позиція чоловіка ще більше дратувала, але таки вдіяти вона нічого не могла.

Виявляється, Михайло все ж схилявся до виконання прохання матері та й грошей з неї брати не збирався ніяких зовсім.

Від перспективи спільного проживання поруч із свекрухою у Мар’яни аж настрій зіпсувався. А позиція чоловіка теж дуже розчарувала, тому що він явно вже шукав квартиру матері та вважав її ідею можливою для реалізації найближчим часом. не зважаючи на думку дружини.

– Мабуть, тобі доведеться прийняти їх рішення та майбутні зміни і заспокоїтися, – казала Мар’яні її мама. – Може і не буде свекруха постійно до вас ходити та сидіти у вас і набридати.

– Ну звичайно, та вона тільки заради цього і затіяла цей переїзд, тому що одній у селі  їй сумно, – сердилася Мар’яна. – А ще й Михайло їй у всьому потурає. Якби він твердо відмовив матері одразу, маніпуляцій і обговорень на подібну тему вже давно б не було і вона б жила б собі спокійно в селі, подалі від нас, а ми б їй допомагали б.

– Ти, звісно, можеш сама зі свекрухою поговорити, лише ось гірше не зроби, – радила Мар’яні її мати. – Михайла зрозуміти можна, батька його не стало три роки тому, ось він й тримається відчайдушно за матір, любить її, хоче допомогти, хороший він син у неї, одним словом.

Мар’яна довго думала над можливістю обговорити зі свекрухою можливий переїзд у місто, поки вона справді свою хату в селі не встигла продати, думала переконати її залишися в селі. Потім зрозуміла, що Ніна Сергіївна, у будь-якому разі, Михайлові про їх розмову донесе і вийде чергова суперечка, яку їй зовсім не хотілося б навіть починати. Вона спробувала ще раз з Михайлом поговорити та переконати відмовитися від підтримки плану матері.

– Не потрібно так, ти ж чудово знаєш, що в мене в цьому житті нікого дорожче за тебе і моєї мами не залишилося, – засмутився Михайло через слова дружини.

Після цього Мар’яна таки переконувала себе, що нічого страшного у разі проживання свекрухи поряд з ними не станеться.

Але сама собі завзято малювала картинки постійних візитів матері чоловіка, її докори, її втручання в їхнє сімейне життя та суперечки різні за дрібниці, адже всі невістки зі свекрухами так живуть.

Тільки Михайлові правду розповідати не хотіла, щоб ще більше не сперечатися з ним

– Я знайшов мамі квартиру в сусідньому районі, – радісно розповідав Михайло дружині через місяць. – На щастя вона не лише з гарним ремонтом, а й усією потрібною технікою. Колишні господарі змушені поспішно виїжджати за кордон і не мають зараз часу та бажання все розпродувати. За хорошу ціну продають ту квартиру, зробили нам гарну знижку, коли дізналися, що я для мами старенької купую її і погодилися залишити всю техніку і меблі. Хороші люди, загалом.

– А як же сільська хата матері? – Не розуміла Мар’яна. – Не пам’ятаю, щоби хтось хотів його купити, та й ціна її копійчана.

– Нехай поки вона буде, я подумаю, що з нею далі робити, – сумнівався Михайло.

Віка хмурилася і після новини про швидкий переїзд свекрухи все чекала на її часті візити до них, безкінечні дзвінки по дрібницях та часті прохання про допомогу їй.

Час минав. Але їх не було, мати дітям не телефонувала часто і не набридала зовсім. А все тому, що Ніна Сергіївна на подив швидко потоваришувала з кількома новими сусідками та проводила час із ними у походах до магазинів, на природу, зустрічалися в парку.

Мати навіть стала рідше бувати в гостях у сина і невістки, ніж раніше. Навіть, коли вони їй телефонували, вона часто була зайнята якимись своїми справами і не брала телефон.

– Я думала, твоя мати від нас не виходитиме, а вона й дорогу забула до нас, – щиро дивувалася Мар’яна, через кілька місяців.

– Мені здається, мама в місті навіть помолодшала і стала якось краще виглядати і почуватися, – зізнавався дружині Михайло. – У селі за роботою нічого іншого не бачила. А тут нових подруг та заняття з інтересів знайшла, тож тепер постійно відпочиває, щось готує, планує якийсь підробіток знайти, адже її знайомі теж мають якісь підробітки і невеличку надбавку до пенсії.

– Гаразд, якщо все так складається, то в принципі я рада, що в мами тут все добре складається, – міркувала Мар’яна.

Але дружині не дуже подобалося, що Михайло купив мамі квартиру за їх гроші, довелося брати кредит, а ці гроші вони могли витрачати на себе і своє життя саме зараз, поки вони молоді.

Син спочатку хотів продати материнську хату. Потім поїхав туди, провів трохи часу і зрозумів, що не готовий цього зробити, принаймні зараз. Він вирішив зробити там дачу і проводити там час улітку разом із дружиною та мамою, адже як би там не було, а то її маленька батьківщина і він неньку дуже шкодував, ніяк не міг зважитися продати її дім, де й сам виріс.

Чому в житті часто буває так, що діти не хочуть стареньких батьків на старість забирати до себе, вигадують купу відмовок і проблем? Старенькі батьки не завжди можуть бути тягарем, а, навпаки, можуть бути допомогою і підтримкою.

Як би не хотіла невістка тут свекрухи, але велику роль зіграла мудрість і любов сина до матері. Ото пощастило неньці з таким сином. Усім би таких дітей. Хіба не так?

Дуже велике щастя для матері – добра дитина. Але що потрібно робити, щоб виростити таких?

Чи багато буває таких ситуацій, коли син так любить неньку, що ставить її понад усе в світі?

Фото ілюстративне.