Ще кілька днів у Львові та на більшості території України протримається холодна температура. Це вже друге таке випробування упродовж цієї зими, яка є найхолоднішою за останні років десять. 

Зима 1928–1929 років — “Великий мороз”

Найсуворіша зима ХХ століття.

На Лівобережжі фіксували −40…−42 °C,

Морози почалися ще в жовтні 1928-го і тривали до квітня 1929-го

Морози сягали -35…-40°C, через що масово вимерзали сади та озимина, а річки промерзли до самого дна.

Навіть став Дніпро, у портах скувало льодом навіть Азовське та Чорне моря. Крига в Одесі була настільки міцною, що витримувала вантажівки, а сніговий покрив у Криму сягав висоти людського зросту

Транспорт зупинявся, гинула худоба, люди грілися всім, що горіло.

Через масивні снігові замети та обледеніння залізничне сполучення між великими містами переривалося на тижні. Навіть потужні на той час паровози не могли пробити замерзлі пласти снігу.

Цікаво, що саме після цієї зими в радянській Україні почали активно переглядати норми будівництва та теплоізоляції будівель, оскільки стара інфраструктура виявилася абсолютно безпорадною перед таким екстремумом.

Зима 1941–1942 років — зима Другої світової війни.

Ця зима увійшла в історію як «Генерал Мороз», що став вирішальним, але надзвичайно жорстоким фактором Другої світової війни. Для цивільного населення радянської України та солдатів на фронті вона перетворилася на справжнє пекло.

Температури почали стрімко падати ще в листопаді.

У грудні та січні стовпчики термометрів стабільно трималися на позначках −30…−35 °C, а в окремі ночі було ще холодніше.

Техніка не витримувала таких температур — мастило замерзало, метал ставав крихким, а завести двигуни без багаття під ними було неможливо.

Брак пального, одягу й їжі зробив холод не менш небезпечним, ніж бойові дії. Цю зиму згадують як одну з найтрагічніших.

Через зруйновані оселі та відсутність опалення люди були змушені спалювати меблі, книги та паркани, щоб вижити. Величезна кількість людей, особливо в окупованих містах (Харків, Київ), гинула не від куль, а від холоду та голоду. Саме в цю зиму Харків пережив один із найстрашніших періодів голоду та холоду, коли населення міста скоротилося в рази.

Ця зима продемонструвала, що холод може бути такою ж нищівною зброєю, як і артилерія.

Зима 1953–1954 років запам’яталася українцям як час надзвичайних снігопадів, які паралізували звичний хід життя та встановили численні рекорди по висоті снігового покриву.

Зима 1953–1954 років запам’яталася неймовірною тривалістю. Сніговий покрив тримався понад 100 днів, а товщина криги на Дніпрі дозволяла пересуватися навіть важкій техніці

Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок.

Залізничний та автомобільний рух було зупинено на тижні. Для розчищення колій залучали військову техніку та сотні людей.

Рекордні сніги супроводжувалися сильними морозами до −30 °C, що ускладнювало роботи з відновлення інфраструктури та створювало загрозу для здоров’я людей.

Багато віддалених населених пунктів залишалися відрізаними від світу протягом тривалого часу, що вимагало організації спеціальних операцій з доставки продовольства та медикаментів.

Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства

Зима 1969–1970 років — зима крижаного панцира

Ця зима була не стільки морозною, скільки надзвичайно сніжною та вологою.

Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Зима 1978–1979 років — хуртовини століття.

Ця зима, яку часто називають «новорічним апокаліпсисом», стала одним із найбільш екстремальних кліматичних випробувань для інфраструктури радянської України та всього СРСР.

У передноворічні дні температура в радянській Україні впала з +3…+5 °C до −30 °C всього за добу.

На півночі та сході країни фіксували рекорди до −35…−38 °C.

Через миттєве замерзання вологого снігу дороги та залізничні колії вкрилися надміцним льодом, який не могли пробити звичайні снігоочисники. Для розчищення магістралей залучали армійську важку техніку та танки.

Системи опалення не були розраховані на такі навантаження.

У багатьох містах УРСР через промерзання ґрунту лопалися магістральні труби, а жителі багатоповерхівок були змушені грітися біля газових плит або збиратися в одну кімнату всією родиною.

1986–1987 — Остання «справжня» зима СРСР

Багато хто пам’ятає її як надзвичайно довгу та стабільно холодну.

Морози тривали безперервно з грудня до березня.

До −34 °C у багатьох регіонах.

У січні 1987 року в Києві температура падала до −32 °C.

Висота снігового покриву була рекордною для другої половини ХХ століття. Школярі раділи скасуванню занять через морози, але для комунальних служб це був справжній іспит.

Промерзали водогони, масово виходили з ладу системи опалення — зима показала вразливість інфраструктури.

Зима 2005–2006 ррків — Алчевська трагедія

Ця зима увійшла в історію як приклад того, наскільки небезпечним може бути мороз для застарілих комунікацій.

У січні 2006-го при морозах −30…−35 °C сталася сумнозвісна аварія на тепломережі в місті Алчевськ. Вся система опалення міста замерзла й лопнула. Понад 60 тисяч людей залишилися в промерзлих квартирах. Це стало уроком національного масштабу щодо важливості модернізації енергосистем.

Зима 2011–2012 років — сучасна “арктика”

Зима 2011–2012 років стала справжнім шоком для сучасної України, адже вона прийшла після серії досить м’яких зим і продемонструвала, що «арктичні» сценарії можливі навіть в епоху глобального потепління.

Основний удар припав на першу половину лютого 2012 року.

У багатьох регіонах температура впала до −30…−33 °C. Навіть у Криму фіксували аномальні −25 °C.

У лютому 2012-го Чорне море біля берегів Одеси та Криму знову вкрилося кригою. Це було рідкісне видовище: крижані тороси простягалися на сотні метрів від берега, а судноплавство було повністю зупинено.

Через сильні морози по всій країні було оголошено надзвичайні канікули для школярів, які тривали майже два тижні.

Навантаження на енергосистему досягло тогочасних історичних максимумів. Саме тоді почали активно обговорювати необхідність модернізації тепломереж, які масово виходили з ладу через промерзання ґрунту.

Цей досвід 2012 року став «репетицією» перед подальшими викликами.

Зима 2012–2013 років — Березневий сніговий апокаліпсис. Його пам’ятають чимало львів’ян.

Хоча зима була помірною, вона завершилася безпрецедентною подією 22–23 березня 2013 року.

За добу в Києві та західних областях випала місячна норма снігу. Міста повністю зупинилися: трамваї стояли в заметах, люди добиралися додому на лижах, а на трасах утворилися затори довжиною в десятки кілометрів.

Саме тоді українці продемонстрували неймовірну самоорганізацію, допомагаючи один одному витягувати машини та розвозячи гарячий чай.

Сьогодні, у 2026 році, цей досвід єднання залишається ще однією нашою зброєю проти будь-яких холодів…

(с) Світлана Чемісова.