Як проводиться хвилина мовчання у містах України згідно онлайн-опитування

У багатьох країнах існує традиція загальнонаціональної хвилини мовчання, зокрема в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії, Польщі люди завмирають, аби вшанувати своїх — тих, хто загинув. Британська Nationwide two-minute silence, нідерландське Remembrance of the Dead, польська Godzina «W» — у всіх них різна тривалість, різні назви, але спільна мета: зберегти пам’ять про втрати й про тих, хто віддав життя за Батьківщину. Зазвичай ці моменти тиші прив’язані до певної дати, річниці, події. В Україні — інакше. У нас щодня о 9:00 лунає загальнонаціональна хвилина мовчання на честь полеглих у війні за Незалежність. Це не формальність, а відповідь на потребу пам’ятати — щиро, щоденно, разом. Бо тиша теж може бути голосом нації.

У листопаді 2025 року Український інститут національної пам’яті провів онлайн-опитування серед представників органів місцевого самоврядування. А саме обласних центрів — відповідальних структурних підрозділів або уповноважених осіб при міських радах, а також представників соціальних служб і деяких закладів освіти (ліцеїв). Опитування було спрямоване на вивчення практик запровадження загальнонаціональної хвилини мовчання у низці обласних центрів України, таких як: Луцьк, Львів, Тернопіль, Київ, Одеса, Вінниця, Полтава, Ужгород, Кропивницький, Хмельницький, Харків, Чернівці та Миколаїв. Друга ж частина опитування мала на меті ознайомитися з тим, на які труднощі натрапляють установи, та які підходи можуть бути розцінені як успішні й такі, що заслуговують на поширення.

Війна за Незалежність спричинила масштабні людські втрати та глибокі суспільні травми. З початком повномасштабного вторгнення зона бойових дій значно розширилася, а інтенсивність застосування збройних засобів зросла, що щоденно призводить до загибелі мирних громадян і військовослужбовців України.

У цих умовах вшанування пам’яті загиблих стало важливою суспільною потребою. З метою збереження світлої пам’яті, громадянської відваги і самовідданості, сили духу, стійкості та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 16 березня 2022 року Указом Президента України № 143/202 запровадили загальнонаціональну хвилину мовчання. А наприкінці 2025 року Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт № 14144 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вшанування пам’яті співвітчизників, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Проте на сьогодні він перебуває на доопрацюванні. Сьогодні, 11 лютого 2026 року, Верхована Рада України ухвалила законопроєкт № 14144.

Тому опитування є частиною глибшого розуміння ситуації в сприйнятті та впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання. Загалом у рамках онлайн-опитування, взяли участь 1109 респондентів.

Переважна кількість опитаних вказали, що хвилина мовчання проводиться у більшості регіонів: без додаткових заходів — 44,12%, з гімном України — 41,18%. Додаткові заходи (акції, інформаційна частина тощо) проводяться у 8,82% випадків, а 5,88% не організовують жодних заходів.

Важливо виділити, що 70,55% респондентів зазначили, що оголошення хвилини мовчання у їхньому місті здійснюється через рупор/гучномовець, а інші 18,10% — що оголошення відсутнє, 11,35% — не знають, або не впевнені у відповіді. Щодо закладів освіти, то 64,15% опитаних відповіли, що проводиться хвилина мовчання у закладах освіти, інші — 11,32%, що ні, а 24,53%, що не впевнені у відповіді. Ці отримані відповіді свідчать, що впровадження хвилини мовчання в Україні відбувається нерівномірно та залежить передусім від типу інституції й рівня локальної координації. Можна виділити, що є усталена практика в закладах освіти, де хвилина мовчання інтегрована в щоденний розклад і проводиться о 9:00. У таких випадках вшанування пам’яті має регламентований характер: освітній процес тимчасово призупиняється, оголошення здійснюється через внутрішній зв’язок, участь беруть учні та педагогічний персонал. Водночас у відповідях простежується, що така форма часто сприймається як обов’язкова процедура, а не як усвідомлений акт вшанування пам’яті.

На рівні міста загальнонаціональна хвилина мовчання зазвичай немає єдиного алгоритму реалізації. У частині громад вона обмежується освітніми та окремими комунальними установами, не охоплюючи публічний простір загалом. Як приклад, у громадському транспорті оголошується хвилина мовчання, як зазначають близько 67% відповідей, у порівнянні з відповіддю — «ні, не оголошується» — 18%, та 15%, які зазначили, що не знають, та не володіють інформацією.

Щодо залучення місцевих медіа, більшість опитуваних зазначили, що складно відповісти на це запитання — близько 46%, інші 39% — відповіли, що місцеві медіа долучають до вшанування загальнонаціональної хвилини мовчання, а 15% — відповіли, що медіа не долучаються.

Відсутність синхронізації між різними сферами міського життя: транспортом, підприємствами, вуличним простором, медіа, і все це призводить до фрагментарності практики. Як наслідок, хвилина мовчання не завжди сприймається мешканцями як спільний загальноміський жест пам’яті, а радше як внутрішня справа окремих установ.

Як приклад, у більшості міст проводять загальнонаціональну хвилину мовчання не тільки з проголошення через гучномовець та ритмічним відбиттям звуку метронома, але й з Державним Гімном України. Декілька учасників опитування зазначили, що під час 9:00 у місті Хмельницький, Кропивницький, Одеса та Київ автотранспорт при участі Патрульної поліції на найбільших перехрестях призупиняє інші автівки. Або ж, як один із прикладів вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць за ініціативи ГО «Вшануй» Анастасії Лукаш, в Одесі на перехресті Лесі Українки та Шевченка запровадили акцію «Червоне світло для всіх». А деякі опитувані, ділилися, що ані транспорт, ані люди — не зупиняються о 9:00.

Аналіз відповідей дозволяє виділити такі ключові болючі питання, що ускладнюють впровадження хвилини мовчання. Насамперед ідеться про організаційний аспект — відсутність чіткого узгодженого механізму на рівні громади. Рішення щодо проведення хвилини мовчання часто залишаються на розсуд керівників установ, що призводить до різних підходів і нерівномірності реалізації. У деяких випадках бракує методичних рекомендацій або зрозумілих інструкцій щодо форм і способів проведення вшанування. Хочемо нагадати, що ГО «Вшануй» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України, у квітні 2025 року, розробили Дорожню карту запровадження хвилини мовчання.

«Якщо наша країна не житиме в єдиному ритмі, не буде синергії в народі, у розумінні історії, у єдиному розумінні меморіалізації та майбутнього, ми знову підемо різними шляхами. Хвилина пам’яті для кожного українця — це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка в розбудові великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні розуміти, що вони стають підґрунтям для великого майбутнього», — зазначає Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

Щодо реакції мешканців міста, під час проголошення загальнонаціональної хвилини мовчання, можна виділити такі показники результатів опитування, як: більшість складно відповісти на це запитання, таку відповідь надали близько 48%, а понад 33% — респондентів зазначили що «переважно так». «Переважно ні» відповіли 18%, а менш як 1% — зазначили, що складно відповісти. Респонденти зазначали, що тут питання щодо внутрішнього розуміння потреби вшанування пам’яті.

У такому випадку, не менш значущою є комунікаційна проблема. У відповідях можна виділити думку, що хвилина мовчання потребує системнішого інформаційного супроводу. Брак детального пояснення її сенсу, історичного та емоційного наповнення знижує рівень залученості як працівників установ, так і ширшої громади. З часом це може призводити до формалізації ритуалу, коли його виконання не супроводжується внутрішнім осмисленням і співпереживанням. Деякі респонденти радять — нагадувати поіменно тих, кого держава втратила — так залишається емоційність, яка приносить сенс вшанування пам’яті для кожного.

Як приклад, можна виділити ініціативу, що стартувала цього року: Український інститут національної пам’яті спільно з Українським національним інформаційним агентством «Укрінформ» та АрміяINFORM (онлайн-медіа Міністерства оборони України) публікують інформацію щодня о 9:00 про загальнонаціональну хвилину мовчання в пам’ять загиблих українських Захисників і Захисниць. Ініціатива поіменного вшанування Героїв України не є новинкою в інформаційному просторі, однак кожен такий проєкт є закликом до свідомого українського суспільства.

Хоча переважна більшість респондентів наголошує на важливості системного вшанування пам’яті загиблих як запобіжника суспільному забуттю, у відповідях також зафіксовано альтернативні погляди. Зокрема, окремі респонденти звертають увагу на необхідність посилення підтримки тих, хто потребує допомоги в теперішній момент, або висловлюють застереження щодо щоденного формату меморіальних практик. На їхню думку, такий формат може бути емоційно складним як для учасників, так і для родин загиблих, для яких регулярне нагадування про втрату може мати травматичний характер.

«Хвилина мовчання — не може відповідати визначенням „тригер“ або „ретравматизація“, оскільки люди (ред. — родини загиблих Захисників і Захисниць України) потребують уваги та підтримки. Також, наполягають на усебічному, багаторівневому вшануванні жертовної загибелі близьких і цінуванні їх величного подвигу захисту Батьківщини для всіх нас і Держави на світовому рівні. Хвилина мовчання є важливим моментом у вшануванні пам’яті загиблих за Україну Захисників й Захисниць та підтримки родин», — наголошує Микола Шанський, Голова правління ГО «Єдина родина Чернігівщини», яка працює з членами сімей загиблих у війні за незалежність оборонців вже впродовж 11 років.

Частина опитаних також висловлює позицію щодо доцільності надання більшого значення молитві о 9:00 як альтернативній або доповнювальній формі вшанування пам’яті. Окремо порушується питання щоденного виконання Державного Гімну України в закладах освіти, яке деякі респонденти вважають надмірним у щоденному форматі. Натомість пропонується зосереджуватися на виконанні гімну у дні державних свят або пам’ятних дат.

За відповідями респондентів, у частині закладів освіти під час проведення хвилини мовчання здійснюється роз’яснення її змісту та значення, а також докладаються зусилля для створення відповідної спокійної й зосередженої атмосфери. Окремі установи наголошують на доцільності збереження практики символічного оформлення пам’ятного куточка або спеціально визначеної території, що сприяє усвідомленому сприйняттю меморіального ритуалу та формуванню культури пам’яті серед учасників освітнього процесу.

Окремо респонденти звертають увагу на людський фактор. В умовах тривалої війни та щоденного інформаційного навантаження спостерігається певне емоційне виснаження, що впливає на сприйняття хвилини мовчання. Частина учасників опитування відзначає, що без додаткових смислових акцентів вшанування пам’яті — ризикує перетворитися на рутину, особливо для молодшої аудиторії. Це вказує на потребу у зміні підходів, від формального виконання до більш змістовних і чутливих практик пам’яті.

Співзасновниця громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко, ділиться, що хвилина мовчання навряд може формалізуватися, якщо за стільки часу цього не сталося.

«Першопочатково ми просто підсвічували бажання людей мати цей час на памʼять: один і спільний для всіх. Багато міських влад побачивши цей запит ухвалили відповідні рішення на локальному рівні. Закон не стосується кожного громадянина, не передбачає примусу чи покарання. Він ніби легалізовує те, що і так вже роблять або хочуть зробити, але не можуть. Зокрема вносить зміни до Кодексу цивільного захисту населення. Тобто це такий рамковий інструмент для міст, інституцій і публічного простору. Говорити про повну формалізацію як про жорстку норму некоректно: бо з нашим вільним народом це просто неможливо зробити», — зазначає Катерина Даценко.

Вона наголошує, що Ризик рутини завжди існує, і щоб Хвилина мовчання не перетворилася на автоматичний жест, її варто підтримувати через комунікацію і дію.

«Пояснювати, для чого вона існує, показувати різні історії та людські виміри пам’яті, використовувати різні формати від освіти й культури до медіа та простору. Проводячи багато бесід зі спільнотами, бізнесами, містами, ми зрозуміли одну річ: кожного дня, кожна людина наповнює Хвилину мовчання своїм: це Хвилина памʼяті, єдності, честі, тиші, Хвилина, що має значення, хтось згадує імена загиблих, хтось думає про живих, хтось про те, що він зробить сьогодні. І якщо кожен знайде для себе сенс, то ні рутиною (в поганому сенсі цього слова), ні формальністю вона не стане», — ділиться співзасновниця.

Повертаючись до результатів опитування, можна виділити, що у відповідях зафіксовано й низку позитивних практик, які можуть слугувати орієнтиром для інших громад. Зокрема, йдеться про поєднання хвилини мовчання з коротким поясненням її значення, нагадуванням про конкретні події або локальні історії втрат. У деяких закладах освітяни виступають не лише організаторами, а й носіями смислу, допомагаючи учням усвідомити глибину та важливість цього акту. Також позитивно оцінюється використання символічних елементів — державної символіки, запаленої свічки, звукових сигналів, які підсилюють відчуття спільності моменту.

Загалом результати опитування свідчать, що загальнонаціональна хвилина мовчання вже стала частиною публічного життя України, однак потребує подальшого осмислення й розвитку. Посилення координації на рівні громад, розроблення методичних рекомендацій, системна комунікація та увага до змістовного наповнення ритуалу можуть сприяти перетворенню хвилини мовчання з формальної процедури насправді об’єднавчий і значущий акт національної пам’яті.

Шановний читачу, враховуючи вагомість публікації, хочемо, щоб ви відповіли на важливе для нас запитання: Що для вас хвилина мовчання?