Пентагон без зайвого галасу перекидає на Близький Схід 5 000 морських піхотинців разом із ударними групами бойових кораблів. Wall Street Journal першою підтвердила цей рух.

Отже, американські військові готують умови для повного розблокування протоки, але головний приз у цій грі – не просто вільне судноплавство.

Мова йде про острів Харк, справжнє енергетичне серце Ірану, що лежить лише за 25 кілометрів від його узбережжя. Через цей клаптик суші проходить 95% усього іранського нафтового експорту, там зосереджена вся критична інфраструктура, яку видно навіть із цивільних супутників.

Показово, коли журналіст Fox News Брайан Кілмед прямо запитав Дональда Трампа про плани захоплення Харка, відповідь президента була максимально різкою та роздратованою: він заявив, що не може відповідати на такі запитання і що журналісту взагалі не варто було це озвучувати.

Така реакція – найкращий доказ того, що Кілмед влучив у саму ціль, засвітивши частину секретного плану.

Логіка операції залізна і позбавлена будь-якого сентименталізму. Ця війна обходиться американській машині приблизно у 2 мільярди доларів на день. Тому стратегія полягає не в знищенні іранських нафтопереробних заводів, як того хотів би Ізраїль, а у взятті під контроль саме експортних потужностей.

Удар по НПЗ – це удар по паливу для звичайних іранців, що викличе лише гнів населення. А контроль над Харком – це прямий доступ до грошових потоків режиму.

Трампу не потрібна ідеальна демократія в Тегерані, йому потрібні договороздатні менеджери, які забезпечать стабільне постачання ресурсів на вигідних для США умовах. Це та сама модель, яку ми бачили у Венесуелі з кейсом Мадуро та Дельта Форс: точкові операції спецназу для заміни неадекватних фанатиків на тих, хто розуміє мову грошей.

На сьогодні військовий потенціал Ірану фактично розгромлений. Знищено понад 60 військових кораблів різних класів, ліквідована більша частина катерів-постановників мін. Хоча Тегеран встиг замінувати частину Ормузької протоки, це радше жест відчаю, ніж стратегічна блокада.

Китайські танкери продовжують проходити, що свідчить про відсутність суцільного мінування. Завдання 5 000 морпіхів – це не лише остаточна нейтралізація залишків іранського флоту та підводних дронів, а й фізичне забезпечення роботи протимінних груп та водолазного спецназу. Коли американські чоботи ступлять на Харк, іранська нафтова артерія опиниться в руках Вашингтона.

Це і стане початком кінця для режиму аятол, адже їхня влада тримається виключно на можливості купувати лояльність армії та поліції.

Як тільки Харк опиниться під контролем США, а Ормузька протока буде офіційно оголошена вільною від мін під прикриттям авіаносної групи «Джеральд Форд», ціни на нафту підуть стрімко вниз.

Внутрішній колапс іранського режиму стане лише питанням часу: чиновники та силовики в Тегерані зрозуміють, що гроші закінчилися, а американські підрозділи вже контролюють їхню головну годівницю.

Коли економічна база вибита, сенс служити режиму зникає навіть у найзатятіших фанатиків.

Ми на порозі моменту, коли іранська машина насилля просто заглохне через відсутність фінансування, і це буде найшвидший та найефективніший спосіб змінити політичний ландшафт регіону без багаторічних виснажливих воєн.

Різке падіння цін на нафту внаслідок розблокування Ормузької пнротоки та переходу іранських терміналів під контроль США стане фінальним ударом по російській економіці.

У той час як світовий ринок отримає стабільний потік дешевих енергоресурсів, Кремль втратить останній важіль фінансового тиску та основне джерело фінансування агресії.