Мій син заходився і то сильно, я вже й надію втратила, що в свої тридцять шість років він когось толкового знайде.

Жив він п’ять років з Наталею і збирав на квартиру, казав, що не приведе жінку на орендовану. Наталя спочатку наче й погоджувалася з цим, але потім сказала, що вона жінка і хоче уваги, а не всі гроші тільки відкладати.

– Я хочу і гарну сукню, і в кафе піти, і погуляти в компанії, а тебе як нема. бо на роботі, то шкода такі гроші витрачати. Ти просто скнара! Чого я маю тебе терпіти?

– То виходь за мене заміж і терпи, як дружина, – пішов на поступки син.

– Та зараз! Аби вже й я відкладала на усе та економила? Я надто молода для цього всього!

Вона зібрала речі і пішла. Славко дуже сумував. Адже любив її, вважав, що у них буде чудова родина, тільки пізніше.

А далі вже й тридцять шість, а нікого нема, ніхто вже не хоче не те, що разом на квартиру збирати, чекати не хоче. Та такі дівчата, що й їсти приготувати не хочуть без букету квітів за тисячу і сережок за дві тисячі.

Аж тут приходить він весь такий щасливий:

– Мамо, я знайшов дівчину мрії!

Я тільки руками сплеснула. Виявилося, що він в поліклініці познайомився з Марією, вона там була з мамою.

Поки мама була на процедурі, то вони перекинулися кількома словами і обмінялися телефонами.

– Мамо, їй тридцять два, вона живе з мамою, мама старенька у неї, їй уже сімдесят чотири, вже як щось не тисне, то коле, от вона за нею отак доглядає.

І ось почали вони спілкуватися, як тут приходить син геть сам на себе не схожий. Я почала розпитувати, а він і каже, що мати Марії запросила його на зустріч і завела розмову про те, що не варто йому ятрити серце доньці.

– Ти можеш мати серйозні наміри, але повір, Марія завжди буде поруч зі мною, вона про мене піклується. Тому вона з самого раннього віку знала, що вона не для заміжжя. якщо вона тобі вже так подобається, то можеш приходити. Я нічого не матиму й проти онуки чи онука, але Марія не піде нікуди жити без мене.

Я не знала, що й сказати.

– Мамо, я куплю трикімнатну квартиру і перевезу туди й матір Марії.

– Напевно, так буде найкраще, – що я могла інакше сказати?

І ось вже всі думають про весілля, Марія аж вся розквітла. А я собі думаю, що вона просто вільніше дихає, коли матері нема поруч.

А далі й почалося, лиш ми призначимо дату весілля, як в свахи як не приступ, то загострення. Спочатку ми ще реагували перші пару разів, що жінка в віці і таке можливе, але тепер я вже не вірю їй ні краплі.

– Сину, весілля не буде і це вже очевидно. Скільки можна переносити? Я хотіла перед родиною потішитися, що ти у мене женишся, а то вже з мене родичі сміються, що я відміняю і відміняю запрошення. Кажуть, що я шкодую гроші на ресторан. Якщо ще не набридло, то просто розпишіться і поставте матір перед фактом, думаю, вона вмить одужає.

І що думаєте – так і сталося! Як тільки Марія показала свідоцтво про шлюб, то матір перестала хворіти. Вже й ми весілля відгуляли, як має бути, хоч вона й сиділа там вся набундючена. А хто б не сидів, коли я з нею переговорила перед церемонією.

Сказала їй, що вона буквально привела на світ доньку для себе в ролі наймички і тепер не може пережити, що та може бути щаслива в ролі нареченої, дружини і матері. Сказала, що як моїй дитині зіпсує свято, то я її вилікую раз і назавжди. Ні, ну а що б ви на моєму місці зробили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.