Пристойно затримавшись на роботі, Таня поспішала додому. Вона працювала бухгалтером, затримуватись на час звітів було для неї справою звичною. Тільки вдома на неї чекав восьмирічний син Андрійко, і Таня дуже переживала, на годиннику – без двадцяти десять. Так надовго вона ніколи не затримувалася.

Щоправда, у її відсутність до них навідувалася сусідка, найдобріша бабуся. Але вона лягала спати рано, о дев’ятій годині – як за розкладом. Напевно, вона вже пішла від них і Андрійко один удома. Як на зло, Таня похапцем залишила телефон на роботі.

Вийшовши з автобуса, Таня з усіх ніг бігла у бік будинку. «Мені не буде чого приготувати на сніданок, – пронизала її думка. – Сьогодні я зробила омлет, яєць вдома точно більше не лишилося. Потрібно щось нашвидкуруч. Пельмені! Пельменів теж вдома немає».

Таня заскочила до магазину, який працював до десятої години. Покупців майже не було. Біля прилавка із замороженими продуктами стояв чоловік, розглядаючи товар. Коли Таня підбігла до прилавка, то побачила, що пельмені, які вона купує завжди, залишилася остання пачка.

– Так ось вони! – Вигукнув у цей момент чоловік, простяг руку і … одночасно з Танею взявся за одну і ту ж пачку.

– Чоловік, віддайте, будь ласка, я дуже поспішаю!

– А я нікуди не поспішаю, – посміхнувся він. – Зате це єдині нормальні пельмені, я завжди лише їх беру.

– Тим більше, якщо ви нікуди не поспішайте, віддайте мені пачку, тут поблизу цілодобовий магазин є, там і купіть. Зрештою, поки ми з вами сперечаємося, магазин закриється, – Таня почала виходити з себе.

– У цілодобовому я вже був, немає таких пельменів. Я у шести магазинах був – ніде немає. Зрештою, ви жінка, напевно чудово готуєте! Навіщо вам покупні пельмені? А я холостяк і готую погано. Ці пельмені – найсмачніше, що я можу приготувати, – чоловік і жінка так і стояли, тримаючись із різних боків за пачку.

– Все, годі! – Таня відсмикнула руку, пачка залишилася в руках чоловіка. – Ніколи мені з вами жарти жартувати, у мене дитина один вдома цілий день сидить, – жінка різко розвернулась і попрямувала до виходу.

– Вибачте, – наздогнав її чоловік і простяг пачку. – Візьміть будь ласка.

– Ні, мені вже не потрібно, – відсторонила його руку Таня. – Ви маєте рацію, я приготую. А ви їжте на здоров’я!

Незнайомець хотів піти за Танею, але на касі його затримали.

– Чоловік, ви куди? А оплачувати хто буде?

Коли чоловік вийшов з магазину, Таня вже зникла з поля зору. «Ех, шкода, – подумав він. – Навіть імені у неї не спитав. Хоча… вона щось про дитину говорила, мабуть, чоловік є. Ні! Вона сказала, що дитина одна вдома. Нема, отже, чоловіка. Потрібно ж, який збіг, а в мене немає дружини … »

Ігор працював таксистом, у цьому районі опинився, підвозячи клієнта, сам він жив в іншій частині міста. Серед клієнтів Ігоря було багато гарних жінок, з кимось він вів невимушену розмову в дорозі, з кимсь їхав мовчки. Головне, що всі ці жінки вилітали з його голови, щойно залишали салон його автомобіля.

Ігор думав, що так станеться і з незнайомкою з магазину, але не тут було! Наступного дня він зрозумів, що вона міцно оселилась у його голові. Ігор думав про неї весь день і, як законослухняний водій, навіть кілька разів проїхав на червоне світло.

Ігор приїхав до магазину, де зустрів Таню о сьомій вечора, простояв до дев’ятої, але не дочекався. Таня сьогодні вчасно пішла з роботи. Настала субота. Ігор розумів, що шансів зустріти ту не знайомку мало, думки про яку третій день не дають спокою. Але все ж таки він вирушив колесити по району.

«Ось! Вона!» – Ігор побачив схожий силует. Жінка йшла, ведучи за руку дитину. Але ні, помилився, не вона…

Ігор приїжджав наступного тижня. Приїжджав о п’ятій, о шостій, о сьомій вечора і чекав по кілька годин. Він стояв біля магазину, прогулювався широкою вулицею, блукав дворами, але жінку, яку він так хотів побачити, не було. Ігореві вже стало здаватися, що її взагалі не існує, що він її придумав… А Таня весь цей тиждень провела вдома, занедужав Андрійко.

У понеділок Ігор приїхав знову, мало сподіваючись на зустріч. Зупинився біля магазину, дивлячись на жіночі обличчя.

– Йде! Вона, це точно Вона! – Ігор відчувши, якесь хвилювання, пішов їй назустріч.

– А, це ви. Знову за пельменями?

– Ні, я за вами…

Таня кілька місяців відкидала залицяння Ігоря, надто важко вона розходилася з чоловіком чотири роки тому. До того ж, вона хвилювалася, що син не прийме чужого чоловіка. Але Ігор був наполегливий.

– Познайом мене з сином, – просив він. – Якщо не порозуміємося, я більше не з’явлюся, обіцяю.

– Що я йому скажу, як тебе представлю?

– Скажи, наприклад, що ми працюємо разом. Я можу навіть з якимись паперами прийти, – посміхнувся Ігор.

– Добре, приходь. Бумаг не треба, – знизала плечима Таня, вона була скептично налаштована.

Переживання Тані були марними.

– Дядько Ігор, а ви до нас ще прийдете? – спитав Андрійко, проводжаючи його біля дверей.

– А ти хочеш, щоб дядько Ігор до нас прийшов? – Таня гладила сина по голові.

– Дуже дуже хочу! Дядько Ігор класний!

Ігор вичікуючи дивився на Таню, їхні погляди зустрілися.

– Приходь…

Незабаром Ігор та Таня розписалися. Шумне весілля грати не стали, не захотіла Таня. Відзначили у вузькому колі рідних. Андрійку знадобилося трохи часу, щоб називати Ігоря татом. Про батька хлопчик мріяв давно, а рідний батько, поїхавши до іншого міста, жодного інтересу до сина не виявляв.

– Таню, ти знаєш, який завтра день? – запитав одного разу Ігор.

– П’ятниця…

– Завтра рівно рік, як ми познайомились! Ходімо до ресторану.

– Ні, ресторан – це надто банально. Річницю нашого знайомства слід відзначити по-особливому.

– Що ти пропонуєш?

– Завтра у нас будуть пельмені. Ми всі разом ліпитимемо пельмені!

– Ти права! Пельмені, можна сказати, нас і познайомили.

Процес ліплення пельменів відбувався дуже весело, найбільше тішився, звичайно, Андрійко. В останній зліплений пельмень заклали перець.

– Кому ж дістанеться «щасливий» пельмень? – стрибав від нетерпіння Андрійко.

“Щасливий” пельмень дістався Ігорю.

– Ти знаєш, чого мені для щастя не вистачає? – дивився він у вічі дружини, не відриваючись.

– І?

– Мені не вистачає доньки…

Через рік Ігор зустрічав своє щастя на ім’я Катруся з пологового будинку.