Коли увійшла до квартири, то виявила, що свекруха і братик користувалися всіма кімнатами, на нашому з чоловіком ліжку явно спали. А під ліжком таїлися гори сміття: фантики, кісточки від персиків, обгортка від морозива. Я відразу зрозуміла: тут ночував брат чоловіка

Політика

А можна ми до вас приїдемо на тиждень, якщо ви все одно їдете на цей час? А нам житло не знімати, все дешевше обійдеться? – попросила свекруха наприкінці весни минулого року.

Свекруха у мене живе в Дніпрі, я сама з Одеської області, коли з чоловіком одружилися 3 роки тому, поїхали жити в мою спадкову квартиру в селищі під Одесою. Море поруч, квартиру відремонтували, оскільки після бабусі вона кілька років порожня була, та й останні роки бабуся ремонтом не займалася.

Нам по 29 років було, свідомо вирішили дітей не заводити. До місця ми з чоловіком не прив’язані, він програміст, я перекладами з англійської займаюся. Робота у нас завжди з собою у вигляді ноутбуків, був би інтернет.

Ми багато подорожуємо, зараз здебільшого тільки нашою країною, самі розумієте чому. Намагаємося вести здоровий спосіб життя, не палимо, не вживаємо м’яса й шкідливих напоїв. Живемо як подобається, усім задоволені. Ми навіть ще не вирішили, чи будуть у нас діти взагалі.

Моїх батьків це не особливо засмучує, у мого старшого брата троє дітей, тож онуків їм вистачає. Свекруха, звісно, перші роки скиглила про «лялечку і годинник, що цокає», але останнім часом мовчить і вона. Речей у нас із чоловіком теж мінімум.

Коли робили ремонт у квартирі, то свідомо вибрали стиль мінімалізм. Ні килимів-пилозбірників, ні химерних меблів із кришталем, ні безліч диванів, ні ламбрекенів із китицями. Свекруха у мене в гостях ще жодного разу не була.

А тут, зібралися ми торік на кілька днів до столиці, чоловікові здавати якийсь проєкт, а я погуляти хотіла столицею, де минули студентські роки, задумала відвідати друзів. Батьки чоловіка про наші плани знали. У чоловіка є молодший брат, хлопцю всього 16 років було, ось свекруха і перейнялася відпочинком молодшого сина.

— Знімати житло дорого, але якщо ви їдете, то можна нам якраз на цей тиждень приїхати? Хоч на морі відпочинемо, а то ж як останні роки ми всі живемо, не живемо а виживаємо.

Грошей у свекрухи  немає. Свекор працювати не надто любить, часом влаштовується, але частіше лежить тюленем на дивані й пінне п’є, розмірковуючи на тему того, що всю країну розікрали, грошей нахапали, а чесній людині не прожити. У батька чоловіка вже давно вага за 100 кілограмів, на ньому орати б і орати, але свекруха чоловіка всіляко жаліє:

— У нього тиск.

А пінного треба глушити менше, я вважаю, але цінних порад мамі чоловіка не даю – нехай живуть як хочуть. Головне, до нас свекруха збиралася приїхати тільки з сином. Брат чоловіка зовні весь у тата: щільний, пухкий, ледачий. Спортом не займається, але це теж не моя справа. Мій чоловік до повноти схильний, але здоровий спосіб життя і правильне харчування роблять свою справу – чоловік стрункий, ні грама зайвого.

Так от, приїхати свекрусі із сином і пожити в нас тиждень я дозволила. Перед тим, як поїхати, квартиру ретельно прибрала, щоб не уславитися перед свекрухою бруднулею, одну кімнату під їхнє проживання виділила, друга стояла закритою, не замкненою на замок, але маму чоловіка я попередила, що користуватися вони будуть однією з кімнат.

— Ой, та добре, – запевнила мене свекруха, – нам аби було де спати. Диван? Крісло розкладне? Чудово.

Я ще й холодильник наповнила фруктами, овочами, зеленню. Натушкувала риби, відварила зелену квасолю, суп приготувала курячий. Ключ здала сусідці, свекруха попередила і ми поїхали. Виходило так, що ми вранці їхали, а свекруха із сином приїхали ввечері.

Чоловік повідомлення отримав: «Дісталися, все чудово, дякуємо». Ми провели тиждень у столиці, зі свекрухою знову не побачилися: вони вранці поїхали, ми ввечері поверталися. Добравшись до будинку, я за ключем зайшла до сусідки:

— Знаєш, – каже мені вона, – такі незадоволені були, коли виїжджали, жах. Та й усі дні, коли я їх зустрічала, просто з кам’яними обличчями ходили. Щось трапилося?

Я плечима знизала. Коли увійшла до квартири, то виявила, що свекруха і братик користувалися всіма кімнатами, на нашому з чоловіком ліжку явно спали. А під ліжком таїлися гори сміття: фантики, кісточки від персиків, обгортка від морозива. Я відразу зрозуміла: тут ночував брат чоловіка.

Другий сюрприз на мене чекав у холодильнику: порожні каструлі та сковорідки, в одній мисці цвілеві макарони, сало копчене, точніше, його залишки і все в крихтах. Безлад – не проблема, посуд вимила, сміття вигребла, холодильник очистила.

А вже майже вночі зателефонувала свекруха. Думаєте, подякувати? Ага, щаз. Вона вичитала чоловіка за те, як погано її приймала невістка.

— У квартирі порожньо, незатишно, у холодильнику навіть «пожерти» з дороги нічого. Та що там того супу і трави? Ні сосисок, ні ковбаски, ні сметанки, ні майонезу. Вершкового масла навіть немає. Поки магазин знайшли, поки затарилися.

Ще однією причиною невдоволення мами чоловіка було те, що я не дозволяла їм користуватися нашою спальнею.

— Крісло вузьке, братові твоєму не повернутися. Ну не мені ж на кріслі спати з моєю спиною? От ми й зайняли ліжко, а що такого?

Але найбільше були незадоволені брат і свекруха тим, де розташована моя квартира.

— Це треба, – кип’ятилася жінка, – одна назва тільки, що біля моря живете! До моря ще перти 10 хвилин, а після пляжу треба дертися нагору височенними сходами. Кілька разів тільки й сходили, повернулися – язик на плече. Не вийшло нормального відпочинку.

Невістка винна, ага. У братика дупа в кріслі не вміщається, сходи на високому березі крутуваті – невістка навмисно так оселилася, щоб свекрусі відпочинок зіпсувати. І голодом їх бідних морили в незатишній квартирі.

Посміялася, чоловікові сказала, що халява не зобов’язана бути на 5 зірок. І попередила, що його родичів у себе в гостях більше не приймаю. Чоловік із цим погодився. Ну і що б ви думали? Днями свекруха телефонувала, ласкавим голосом поцікавилася, а чи не плануємо ми кудись їхати на тиждень.

— А то б ми до вас приїхали, – каже, – всією сім’єю на тиждень, чоловік на море хоче.

— Ні, – відповідаю, – цього року ми вдома. Так, усе літо і всю осінь. Ні, по сусідству ніхто квартир не здає, ні, я не знаю, де зняти житло дешевше. І ще, пляж від нашого будинку ближче не став, все ті ж круті сходи.

Вам також може сподоб

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело

Залишити відповідь