Тата Олена з братом не бачили багато років. Одного разу, під час святкування маминого дня народження, у двері подзвонили. На порозі стояв незнайомий чоловік. Олена запросила його до кімнати з гостями й пішла на кухню за додатковою тарілкою.

Дівчина навіть розлютилася на матір, бо та не попередила про ще одного гостя. До того ж, цей чоловік прийшов без квітів і подарунка, що здалося Олені неповагою.

Коли вона повернулася до кімнати, там панувала тиша. Мати стояла, ніби завмерла, а її обличчя стало блідим. Олена не розуміла, що відбувається.

Жінка взяла гостя за руку й швидко повела його до виходу. Незнайомець пішов, а святкування продовжилося, ніби нічого й не сталося. Однак Олену мучило питання: хто цей чоловік?

Коли всі гості розійшлися, а посуд був перемитий, мати запросила Олену з братом на кухню. Там вона розповіла їм правду.

– Діти, це був ваш батько, – зізналася вона.

Олена й брат спочатку не повірили. Вони не знали, як реагувати на цю новину. Тоді мати почала розповідати історію їхньої сім’ї.

Ярослава й Дмитро побралися зовсім молодими – їй було 19, а йому 20. Незабаром вона дізналася, що вагітна.

Молоде подружжя ще не розуміло, як бути батьками. Ярослава просила свою матір посидіти з маленькою Оленкою, а сама бігла на танці.

Дмитро тим часом тікав до своєї матері, не бажаючи терпіти командування тещі. Згодом він виїхав на роботу за кордон і більше не повертався.

Проте батьки Дмитра допомагали фінансово й підтримували Ярославу з дітьми. Та з часом вона вирішила переїхати до міста, де мешкала її тітка.

Олена й брат пішли до дитячого садка, потім – до школи, і зв’язок із дідусем і бабусею, батьками Дмитра, поступово зник. Згодом їх не стало, і пам’ять про батьківську родину згасла.

Через деякий час Ярослава вийшла заміж за Назара. Він став для дітей чуйним і добрим вітчимом, якого Олена й брат щиро полюбили.

Коли Олена й брат подорослішали, вони дізналися, що Назар – не їхній рідний батько. І хоча іноді їм хотілося знайти Дмитра, вони вагалися.

– Якщо він багатий, то це ще можна зрозуміти, – міркували вони. – Але якщо він потребує допомоги, за що ми повинні його доглядати?

І ось він сам з’явився на їхньому порозі. Наостанок мати сказала:

– Вирішуйте самі, чи хочете ви спілкуватися з батьком.

Олена й брат поїхали до своїх домівок, роздумуючи над цим. Наступного дня Олена зателефонувала братові, і вони разом прийняли рішення.

Вони вирішили більше не зустрічатися й не підтримувати зв’язок із Дмитром. Їх більше не цікавило, чи він мільйонер. Вони не потребували ані його грошей, ані його присутності.

– Люди, можливо, й змінюються, але що з того? – думали вони. – Нам потрібен був батько тоді, коли ми були дітьми.

Тепер у них був Назар, і іншого батька їм не треба.