Борис за мною гарно упадав, казав, що любить і гори для мене зверне. Ми заручилися і я з насторогою їхала знайомитися до свекрів. Борис казав, що у його матері не простий характер, тому я маю налаштуватися на не дуже теплий прийом. Мати його була при посаді і звикла й вдома командувати. Так він мені про неї розказував.

І ось ми переступили поріг її хати, нас зустріла гарна жінка, було видно, що вона за собою слідкує, мене обійняла, назвала донькою і казала, що вже не могла дочекатися, коли її син одружиться.

Я лиш очима кліпала і не розуміла, чому в словах Бориса одне, а на ділі зовсім інше.

«Добра актриса», – подумалося мені, тому я так само грала роль, що й я рада знайомству. Ми обговорили коли буде весілля, хто скільки вкладає грошей і всі інші деталі.

Я не сказала Борису, що мені його мама видалася приємною жінкою, адже він завжди говорив про неї не дуже тепло.

– Мене виховувала бабуся з дідусем, а у матері завжди як не нарада, то засідання.

Відгуляли весілля і почали ми жити, як усі. Скоро на світ з’явилася донечка і тут свекруха приїхала до нас, дитину на руки, сюсюкає, тішиться, вже нам підбирає більшу квартиру, бо ж нам місця треба.

Я тільки радію тому, пригощаю її, раджуся…

А одного дня Борис привів до нас гостя, то був чоловік похмурий і непривітний. Я не розуміла, хто це, як Борис і каже:

– Це мій тато і він хоче побачити онучку.

– Якась у тебе квола жінка і дитина он яка. Ти все життя будеш на них працювати, так, як я колись на твою матір.

Я очі витріщила. Так, я не зовсім себе тоді добре почувала, бо привести дитину на світ, то вам не насіння лузати, але те, що Борис отак все це слухає і не стає на мій захист – мене просто вразило.

Гість навіть дитині нічого в коляску не поставив! Обернувся і пішов геть, а Борис за ним побіг та мало не стелився перед ним.

– Що це таке, – не витримала я, – Чому мене якийсь чоловік в моїй хаті ревізує?

– То мій справжній тато, мама не хотіла аби я з ним спілкувався, казала, що він безперспективний і покинула його. А вітчим ніколи мене й не любив. То я крадькома до тата ходив, він мене завжди вислуховував і ще ніколи не давав поганих порад.

– То ти не поспілкувався з ним перед нашим весіллям?

– Ні, бо він був за кордоном.

– Ага, а якби він сказав мене заміж не брати, то ти так би й зробив?

– Так, тато мені ніколи поганого не порадив.

Я вухам не вірила! У нас родина, у нас дитина, а тут думка якогось чоловіка і що далі? А далі було те, що став мій Борис вдома не ночувати, а далі взагалі зібрав речі і пішов!

Аж тут свекруха на поріг і каже:

– Все знаю, що сталося. Толик такий все життя був – сам не радів і іншим не давав. Така просто людина, що в усьому шукає щось погане, а як не знайде, то скаже, що ще все попереду. Не могла я більше з ним жити, от і пішла від нього і жодного разу не пожаліла, наче крила розправила і полетіла. Ти тільки почекай трохи, хай Борис сам рішення прийме, бо як будеш тиснути, то він стане на сторону батька. Хоча, знаєш, поїхали до них!

Ми сіли в її машину і поїхали на околицю міста, де в невиразному будинку жив свекор і Борис.

– Тут, Толику, вже роки нічого не міняється. Так, сину, роки. І ти отак проміняєш дружину з дитиною на те, аби бути з батьком отут? Ти такої долі хочеш своєму синові? Щасливі ви тут сильно?

Як вона їх шпетила, то була музика для вух. Борис того ж вечора приїхав до нас і більше його батька я не бачила.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Джерело