https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/kolys-dlya-svekruhy-ya-bula-selo-nemyte-a-zaraz-led-ne-shhodnya-telefonuye-do-mene-vyhvalyaye-ya-zh-znayu-prychynu-takoyi-zminy-povedinky-ta-ne-viryu-zhodnomu-slovu-svekruhy/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Раніше я для свекрухи була зміюкою та ледацюгою. А зараз стала святою людиною, ледь не щодня до мене телефонує та пробачення просить. Однак, я не вірю в її слова ні каплі. Хочу сказати лиш одне “так вам і треба! Пожинайте свої плоди!”

Отож, у 2017 році я вийшла заміж за Петра. Ми разом навчалися, познайомилися на 1 курсі університету. А після закінчення бакалаврату розписалися. Я сама не місцева, приїхала до Львова з невеличкого села.

Так, як ми були ще студентами та не мали грошей, то вирішили пожити у свекрухи. Ольга Мирославівна мала свою трикімнатну квартиру в центрі міста з гарним ремонтом. Я спершу погодилася на таку авантюру – пошвидше встигнемо відкласти на своє гніздечко, а не будемо ще й винаймати орендовану.

Але свекруха мене не прийняла. Не соромилася говорити, що бажала єдиному синові кращої жінки:

– Село немите. Тут, у місті, інші закони, дорогенька. Думала вискочити заміж, аби квартиру віджати? Не вийде!

Хоча я на той час знайшла вже роботу, помічником у бюро перекладів. І після того старалася ще вдома поприбирати, щось приготувати. Але і тут не могла ніяк свекрусі догодити

– Що то за помиї?

– Це борщик, от, свіжий, щойно зварила.

– Ти, напевно, такі борщі на помиї свиням готувала!

Петро навіть не намагався з мамою говорити, бо дуже її боявся. Переживав, аби вона нас не вигнала геть з квартири.

Але на цьому наші проблеми не закінчувалися. За рік нам вдалося назбирати чималу суму, однак, всі ті гроші пішли на ремонт свекрусі. Купили новий холодильник, мікрохвильовку, раковину, витяжку та ще шафки. А старий холодильник свекруха не викидала, а переставила у нашу спальню. І там ми зберігали всі наші продукти. Раз взяла у неї шматок масла – то такий галас підняла, наче я її пограбувала!

Жила я в такому дурдомі ще 3 роки. А коли почався вірус, то все геть пішло шкереберть. Петра звільнили, він постійно сидів вдома. Я працювала віддалено, видали робочий ноутбук.

Тільки свекруха і тут почала мені нарікати:

– То робота? Краще б встала та посуд помила!

– Зараз. Тільки от папери заповню і все.

– А їсти готувати? Вже Петро он подивися, як схуд! Ти погана господиня!

От я не витримала, зібрала всі речі та повернулася до батьків у село. Петя до мене тоді лиш раз зателефонував – просив помиритися з мамою.

Ну так ми розлучилися. Я, Слава Богу, працювала добре, змогла купити квартиру у місті. А нещодавно ще й машину придбала. Зараз живу у Львові, відкрила своє бюро перекладів та маю прекрасних співробітників.

І от ще місяць тому до мене неочікувано зателефонувала свекруха:

– Настусю, ти така розумниця. Чула, що ти маєш гарну роботу. Я завжди казала, що ти багато чого доб’єшся в цьому житті.

Я аж дар мови втратила, бо згадала, як раніше свекруха “хвалила” мене.

– Ну дякую….

– А ти ще заміж не вийшла?

– Ні. А вам яке діло?

– Та Петро без тебе чахне, марніє. Може, ви б зустрілися?

Як виявилося, Петя після розлучення нікого так і не знайшов – ні жінку, ні роботу. І всі ці роки сидів у матері на шиї, хіба перебивався якимись непостійними заробітками.

І, напевно, свекруха дізналася про мій бізнес та квартиру, от вирішила так “помиритися”. Тепер ледь не щодня телефонує. Мені це набридло та й вирішила нарешті поставити крапку в цій безглуздій розмові

– Знаєте, ви напевно, забули як мене обзивали селом немитим, як критикували мої страви. Як навіть за цю роботу сварилися!

– Так це було давно. А що було – те загуло.

– Ні, так це не працює. От вас Бог за те і покарав! Самі няньчить свого синочка та знайдіть йому гідну жінку. Бо я ж село немите! 

Мені ні капельки не соромно, що я так послала свекруху. Точніше, колишню свекруху. Вона сама зруйнувала нашу родину, а тепер надумала миритися? Дякую, але як то кажуть – двічі в одну річку не ввійдеш.