— Мені набридло так жити… — Тетяна глянула на чоловіка сльозами на повні очі.

— Що саме тебе не влаштовує? — Костя глянув на дружину.

— Фінансове становище нашої родини. Мені набридло жити заощаджуючи.

— Але ж це тимчасово.

— Це тимчасово вже п’ять років! П’ять довбаних років ми рахуємо кожену гривню!

— Ти перебільшуєш. Я хоч раз відмовив тобі хоч у чомусь?

— Так! Наприклад, учора, коли я хотіла купити нові пахощі для дому.

— Цей непотріб нікому не потрібен! Без них чудово обходилися раніше! Більше того, у мене від цих запахів алергічний кашель… а коштують вони нереально дорого! Я за доцільні витрати. Але якщо тобі так потрібні ці пахощі — то я готовий поступитися. Давай. Купуй, – він простяг їй карту.

— Тепер уже не треба. Я обдумала те, що трапилося, і зрозуміла, що аромати для дому — лише крапля у великому морі моїх поневірянь. І ця крапля стала останньою!

— Про що ти кажеш, Таня? — Костя стиснув зуби. Останнім часом із дружиною вони тільки й робили, що сварилися та з’ясовували стосунки. А все почалося з того, що Таня з жовтня почала питати про подарунок. Ні, вона не хотіла поцікавитися, що подарувати коханому чоловікові на Новий рік. Вона запитувала, який подарунок він планує подарувати їй.

— Мені Маша сказала, що її Едік щодня перед Новим роком дарує їй по подарунку… уявляєш, як класно?

— Та вже… нема чого сказати. Молодець, — Костя глянув на рахунки за квартиру. Послуги ЖКГ постійно зростали. І ось знову! Перерахували рахунок за опалення. Та що там казати? Все дорожчало. Ціни зростали… не зростала лише його зарплата та пенсія його матері.

— Ти не слухаєш мене, правда? — верещала Тетяна, вириваючи в нього з рук квитанцію.

— Слухаю.

— Що я зараз сказала?

— Що я тебе не слухаю?

— А до цього?! — Таня була розлючена на чоловіка. Він мовчав.

— Ось! Я казала, що ти весь у собі!

— Вибач. Я ладен тебе вислухати. — Костянтин прибрав папери і сів навпроти дружини.

— Це я хотіла тебе вислухати. Точніше, твої ідеї щодо мого Новорічного подарунка.

— Щиро кажучи, я ще не думав про це.

— Ну звичайно! Ти думатимеш про подарунок 31 грудня вранці! Адже ти завжди все робиш в останній момент. В останній момент біжиш за букетом на мій День народження, в останній момент згадуєш, що у моєї мами ювілей і їй потрібний подарунок… в останній момент ти починаєш планувати поїздки, коли нормальні готелі вже зайняті! — Тетяна перераховувала, і з кожним новим звинуваченням її голос все більше зривався на крик.

— Добре. Давай обговоримо зараз. Що ти хочеш отримати у подарунок?

— Я хочу новий телефон.

— Добре, — кивнув Костянтин.

Але Тетяну не задовольнила відповідь чоловіка. Вона простягла йому екран свого смартфона, демонструючи, який телефон вона хоче.

— Ось. Мені потрібний саме такий. Найновіша модель у золотистому кольорі.

У Кості перехопило подих від ціни на відомий бренд. Так, він розумів, що Тетяні хочеться йти в ногу з часом, але купувати їй кожну найновішу модель лише тому, що «в нього стала трохи кращою камера», при цьому платячи величезну, космічну суму за телефон, йому здавалося дурістю. Але ось Тетяна думала інакше.

— Я вже придивилася до нього чохол. Ось, вона показала ще кілька фотографій.

— Я зрозумів. Але на жаль, ми не можемо дозволити собі таку дорогу покупку, невпевнено сказав Костянтин.

— Просто так не можемо. Але ж буде Новий рік. Свято, коли справджуються мрії!

— Так. А потім буде День усіх закоханих, Восьме березня, твій День народження, День Кохання Сім’ї та Вірності… і таке інше. І кожне з цих «свят» — чарівне! На кожен ти хочеш щось отримати від мене.

— А що, хіба я не гідна подарунків? — Тетяна перестала кричати. На її очах з’явилися сльози. — Коли я виходила заміж, то вважала, що чоловік забезпечуватиме мене, доглядатиме, даруватиме квіти та подарунки! Як же я помилялася…

— Тань! — Костя накрив руку дружини своєю рукою, перериваючи потік слів. — Ти знаєш, що я виплачую іпотеку, плачу за ремонт та меблі, за автомобіль та за побутову техніку. Ми живемо «в борг»! Я не знаю, яку діру затикати, а ти звинувачуєш мене, що я не купую тобі подарунки! Скажи, на яке зі свят ти нічого не отримала?

Таня замислилась.

— Ти не згадаєш, бо я завжди намагаюся тішити тебе. Нехай я не перетворюю Новий рік на фестиваль щоденних сюрпризів як чоловік твоєї подружки, але й не варто робити з мене монстра.

— Добре. Допустимо. Але чому ти робиш зі своїх обов’язків ціле досягнення?

— Дарувати подарунки — не обов’язок, а добра воля кожного.

— Значить, ти просто не хочеш мене балувати?

— Я дуже цього хотів би. Але в мене дуже багато зобов’язань. Квартира, машина, продукти, комуналка, податки, одяг, побутові витрати… — ти хоч замислюєшся взагалі, звідки в квартирі береться їжа? А те, що світло, газ та електрика теж коштують грошей, ти не думала?

— Знову звинувачуєш мене, що я не працюю?!

— Я тебе не звинувачую. Я просто нагадую, що заробляю гроші, а не беру їх із повітря. А наші витрати незрівнянно високі в порівнянні з доходами.

— Тобі треба більше заробляти!

— Я працюю на двох роботах.

— Працюй на трьох. Чому я взагалі маю про це думати?

— Бо ми з тобою сім’я.

— Ти мужик… А я жінка. Мене не повинно торкатися, звідки беруться гроші. Я мушу витрачати їх. А не заощаджувати на всьому.

Кості набридла ця безглузда розмова.

— Знаєш, Танько, насправді до Нового року ще є час. Я тебе зрозумів, почув. Старатимуся, — сказав він і, забравши квитанції, зосередився на оплаті за рахунками. Тетяна задоволено посміхнулася. Вона дуже хотіла новий телефон і сподівалася, що знайде заповітну коробочку під ялинкою.

А Костя сподівався, що в Тані прокинеться почуття міри. Але цього, звісно, ​​не сталося. Вона постійно нагадувала чоловікові про своє бажання. Костянтин навіть задумав попросити у борг у начальника, щоб купити дружині цей омріяний телефон. Він брався за будь-яку роботу, приходив додому за північ, щоб хоч трохи назбирати.

Кажуть, тим, хто багато працює та щиро чогось хоче, Всевишній допомагає та дає шанс на виконання мрії. Так сталося і з Костею.

Керівництво вирішило заохотити активних співробітників та Костянтину призначили високу премію. А на другій роботі Костю помітив великий клієнт та запропонував працювати безпосередньо, сплативши аванс особисто в руки Костянтину. Він був дуже радий і поспішив поділитися радістю з дружиною.

— Це ж чудово! – Тетяна розпливлася в посмішці. – Сподіваюся, ти не витратив ці гроші?

— Поки ні…

— Не витрачай. Нехай будуть, — загадково промовила Таня.

Костя знизав плечима і послухав дружину. Але його радість від отримання великої суми була довгою. Через кілька днів зателефонувала мати і повідомила, що їй потрібна операція із заміни суглоба.

— Я дам грошей, — запропонував Костя.

— Не треба, я чекатиму на операцію за квотою. — Антоніна Олегівна знала, що у сина і так вистачає витрат. Тож не хотіла його навантажувати своїми проблемами.

— Для мене важливо, щоб ти була здорова. Давай все обговоримо…

Після тривалої розмови було ухвалено рішення вислухати лікаря та приймати рішення за фактом. І тут пощастило. Антоніна Олегівна стала на чергу і їй не довелося довго чекати. За збігом обставин жінку прооперували за місяць. А під Новий рік вона вже потроху пересувалася квартирою.

І хоча операцію було зроблено за рахунок бюджету, без витрат не обійшлося. Але Костя розумів, що це дуже важливо і не шкодував грошей для матері. Але такий стан речей не влаштовував Таню.

— Усі гроші витратив на матір? Я ж просила не витрачати, лишити на майбутнє!

— Тань, до чого ці розмови? Ти б вчинила так само, якби з твоєю мамою щось сталося.

Тетяна не відповіла. Але роздратування і злість збиралися в ній. І якщо раніше вона лояльно ставилася до свекрухи, то тепер постійно викривала її у безпідставних витратах.

— Твоя мати замовляла їжу в дорогій крамниці! А ми ходимо та купуємо продукти по акції!

— Звідки ти знаєш?!

— Я бачила у твоєму телефоні чек.

— Тань, не дрібнись. Потрібно було оформити термінову доставку, довелося замовити саме у тому магазині.

— Твоя мати має пенсію. Нехай замовляє сама!

— Тань… вона моя мати.

— А я твоя дружина.

— Гаразд. Давай не будемо сваритися.

— Ти купив мені подарунок? — раптом спитала вона, переставши обурюватись.

— Поки що ні, але скоро куплю.

— Сподіваюся, це буде те, що я хотіла.

— Побачиш. Нехай буде сюрпризом.

Таня ненадовго перестала «пилити» чоловіка, зосередившись на своїх справах. Їй треба було сходити на нігтики та вії перед святом. А ще обов’язково зустрітися із подругами. Вони зазвичай ділилися новинами і тут… з’ясувалося, що її подруги вирішили святкувати разом. Дівчата придумали поїхати на Новорічну ніч у заміський клуб.

— Танюша, а ви з Костем поїдете з нами? – Запитала одна з подружок.

— Мені дуже хочеться… але треба поговорити з чоловіком, — сказала вона. Її очі блищали, коли дівчата описували їй переваги відпочинку за містом. – Там стільки розваг! Безлімітний бар, чудова шоу-програма, найсмачніше меню від шеф-кухаря і, звичайно ж, святковий салют!

Тетяна швидко уявила, як весело вона проведе свято у колі друзів і йшла додому у повній впевненості переконати чоловіка у необхідності поїздки.

Ось тільки Костянтина вдома не було.

— Ти де?

— У мами. Вона впала.

— Оце… напасть! – Вилаялася Таня.

— На щастя обійшлося. Але я поки що побуду з нею. Приїдь. Мабуть, треба буде кілька днів пожити у неї.

Тетяна спочатку хотіла відмовитися і сказати, що поживе вдома, поки чоловік доглядав би матір. Але, подумавши про те, що їй треба донести до Кості новину, поспішно зібралася і поїхала до свекрухи.

Весь вечір Танюша була сама уважність і ввічливість. Вона приносила Антоніні Олегівні чай та співчувала їй. Костя навіть здивувався, але йому було приємно.

— «Мабуть, у неї прокинулася совість та співчуття», — подумав він. А коли мама почала засинати, вони з дружиною пішли до вітальні.

Костя зайнявся спальним місцем, а Таня вмостилася на крісло і виклала чоловікові те, що збиралася сказати весь вечір.

— Мої друзі їдуть на Новий рік на природу.

— Так? Як цікаво.

— Я теж хочу.

— Я пропонував тобі поїхати до брата. У них будинок у сосновому лісі, лазня…

— Яка лазня?! Який ліс? Я про заміський клуб, а не про халупу в глушині! — спалахнула Таня. — Там котеджі, безлімітний бар та висока кухня!

— Добре я зрозумів. Скільки? — урвав її Костя. Він припустив, що таке задоволення вийде у круглу суму, але озвучена цифра ввела його у ступор.

— Все включено. Заїзд 31 грудня, виїзд другого ранку.

— Це ціна за всю компанію? – перепитав Костя.

— За двох… — Таня почала пояснювати деталі, але Костянтин твердо сказав:

— Ні.

— Але чому? Ти ж отримав розрахунок за велике замовлення… я знаю, що маєш гроші.

— Ці гроші розписані на потреби. Іпотеку ніхто не скасовував, як і решта витрат.

— Можливо. Але навіть так у тебе мають залишитись гроші.

— Я витрачу їх на оновлення ванної в маминій квартирі. Сьогодні вона впала, бо їй незручно залазити у ванну. Їй треба поставити душову кабіну. А для цього треба зробити невеликий ремонт.

— Значить, ти збираєшся знову витрачати гроші на матір?! — надто голосно спитала Таня. — У неї були якісь накопичення? Чому ти маєш задовольняти її хотілки? Чим вона краща за мене?

— По-перше, перестань кричати, — обірвав її Костя. Він не хотів, щоб цю розмову чула мати. Їй не потрібні були зайві переживання. — А по-друге, я маю право робити подарунки не тільки тобі, а й їй. Це не обговорюється.

— Тоді нехай вона зробить мені подарунок! Нехай віддасть свої накопичення! Їй вони все одно не потрібні! Навіщо Антоніні Олегівні гроші? Їй синок і операцію оплачує, і ремонт, і якщо треба, зірку з неба дістане! А дружина… а дружина нехай дивиться на те, як інші радіють і лікті кусає, — Таня тупнула ногою.

Костя не став продовжувати суперечки. Він заткнув вуха навушниками і пішов на кухню, залишивши дружині зручний диван у вітальні. Сам він вирішив спати на кухонному дивані.

Всю ніч він думав про те, що відбувається. Про те, що останнім часом тільки й робив, що працював. Не висипався, не відпочивав, тягнув на собі як ішак усе, що стосувалося родини. Чи було життя Тані комфортним? За її словами, ні. Але Кості здавалося, що він робив усе, що міг. Платив за квартиру, за дорогий ремонт, за не надто потрібну машину, яку взяли на вимогу Тані, за курси водіння для Тані, оплачував рахунки за Танину красу і навіть відправляв дружину на море влітку. Сам він у цей час працював, щоб платити, платити, платити… борги зростали, зростали та бажання дружини. Вона не бачила цінності у тому, що отримувала.

Думаючи, Костя заснув і йому навіть наснилося, що Таня з миловидної молодої жінки перетворилася на чорну дірку, яка поглинала все довкола. Здавалося, ще трохи, і вона затягне самого Костю, доб’є його своїми непомірними запитами та звинуваченнями. Прокинувся він у холодному поті. Виявилось, що вже ранок. Тетяна пішла, а мати прокинулася та читає книгу.

— Доброго ранку, мам… що хочеш на сніданок?

— Та я сама зараз приготую, — усміхнулась Антоніна Олегівна. — Я просто не хотіла тебе будити.

Вона обережно встала і, спершись на руку сина, пішла на кухню.

— Їдь додому. Я впораюся, правда, – сказала вона.

— Ти впевнена?

— Так.

Костя приніс матері продукти та пообіцяв, що займеться питанням ремонту, поїхав. Потрібно було вирішити незакрите питання із дружиною. Таня поїхала нічого не сказавши, і Кості потрібно було з нею поговорити. Тетяна опинилася вдома. Вона розмовляла по телефону, і Костя став мимовільним слухачем її розмови.

— Так, я їду, все вирішила. Скинь мені реквізиит, щоб я перевела гроші. Не знаю. Я точно їду. Можливо, одна. Так. Не має значення, — Тетяна була захоплена розмовою і не чула, що чоловік повернувся і спостерігав за нею. – Ну звичайно. Я ще надто молода, щоб зустрічати Новий рік за столом із напівсвіжим олів’є та «блакитним вогником». Краще безлімітний бар і красиві, успішні люди навколо…

Костя схрестив руки на грудях. Йому було неприємно слухати цю розмову, але й піти вона не змогла.

— О… прийшов? – Таня помітила чоловіка.

— Виходить, зібралася в поїздку?

— Так.

— А гроші на неї в тебе звідки?

— З під верітки!

— Відповідай, – Костя підійшов до дружини і притис до стіни. Таня здригнулася. Вона не звикла до такого звернення.

— Твоя мати дала. Сказала, що мені потрібніше.

— Ну ти й змія… — Кості вперше захотілося струсити дружину як слід.

— Чому ти так зі мною? — Таня була налякана зміною настрою Кості.

— Відповідаю тобі взаємністю. Збирай речі. Поїдеш на Новий рік в один кінець, він відступив, звільняючи Таню.

— Як це? Ти що, вирішив мене кинути? Проміняти на матусю? – Вона вигнула брову.

— Я просто позбавляюся баласту перед Новим роком. До речі, я купив тобі подарунок. Але зараз, поки ти збираєш речі, я віднесу його назад до магазину. А на ці гроші я зроблю ремонт та куплю подарунок мамі. А ти свої подарунки вже отримала сповна. На розлучення подам сам, можеш не турбуватися.

— Ти ще пошкодуєш… я відсуджу в тебе квартиру.

— Спробуй. Ти жодного дня не працювала у шлюбі. І тепер я навіть радий цьому. Простіше буде довести, що ти нічого не вклала в нашу сім’ю, тільки споживала. І повір, я знайду гроші на хорошого адвоката. Це питання принципу. А тепер збирай речі та йди.

Тетяна не стала сперечатися. Вона гордо підвела голову і пішла за речами. Таня сподівалася, що знайде когось краще, ніж Костя, що вічно економить.

— Тань… і це…

— Що? — вона обернулася, розраховуючи на те, що він все ж таки одумався і зрозумів, що погарячкував.

— Мою матір не смій старенькою називати. Їй лише 60 років. Вона молода. Тобі ясно?

Таня не відповіла. Вона ненавиділа все біле світло і шкодувала, що витратила на Костю свої найкращі роки.

— Ну нічого… я ще зустріну принца. А Костя нехай лікті кусає… невдаха», — думала вона, закидаючи речі в сумку. Вона брала все підряд, щоб йому не залишилося нічого… навіть запас туалетного паперу запхала в сумку, не підозрюючи, що їй доведеться їхати на метро… ключі від машини були у Кості, а таксі сплатити він їй відмовився.