Герой України Владислав Стоцький з позивним «Вогонь» розповів про початок служби та як провів 68 днів в оточенні.

Про це він говорив в ефірі Армія FM.

Службу у війську Владислав Стоцький розпочав у 2019 році в лавах Національної гвардії України. На момент початку повномасштабного вторгнення він навчався в Національній академії НГУ. Уже 24 лютого 2022 року курсанти отримали бойове розпорядження і вирушили на Харківщину.

За його словами, перший бойовий досвід він здобув у районі села Мала Рогань, де курсанти посилювали охорону складу паливно-мастильних матеріалів.

Згодом він випустився й обрав для служби бригаду «Рубіж», у складі якої воює донині. Він воював на Донеччині, в районі Спірного та Верхньокам’янського, у складі батальйону «Свобода».

«Три роки воював тільки там. Зараз батальйон воює на Покровську, але я вже трошки поранений, обмежено-придатний. Тому ще поки там не був», — розповів Владислав.

Він отримав звання Герой України після того, як 68 діб виконував бойову роботу на позиції, яка весь цей час перебувала в оточенні.

«Було літо, 10 липня, зайшов на позицію. „Судний день“ (ред. — російський підрозділ) почав на нашому напрямку працювати, почалися нормальні скиди, ФПВ, ураження. Ситуація погіршилась максимально, логістика відрізалась», — пригадав військовий.

Він з побратимами залишився на позиціях, продовжував вести бій.

«Пили по можливості, їли по можливості. Постійні штурми, кожен день йде група з 4 до 7 ранку, це 10-15 чоловік. Добре, що були дрони і в К-2, і в нас, і ми могли їх уражати. Наша задача була виходити, стріляти автоматичною чергою в напрямок, куди йдуть росіяни.

Коли куля свистить над головою, то працює інстинкт самозбереження, ти трошки зупиняєшся, це дає можливість підлетіти дрону і скинути скид більш точно, ніж коли ти рухаєшся чи бігаєш. Так ми з ними працювали», — чоловік розповів про співпрацю з дронарями.

Потім їхній бліндаж завалився. Були поранені. Довелось відступити на інші позиції, де Владислав провів другий місяць.

«Нора під землею. Не можемо навіть стати в повний зріст. Пересування тільки на корячках. Нас чотири чоловіки. То був просто місяць партизанщини. Ми відпрацьовували по росіянах, коли вони вже там 10-15 метрів до нас підійшли. Вони про нас не знають, бо ми не виходимо ні в день, ні в ніч.

Всі природні потреби, їмо, спимо, ми всі в тій норі. Коли підходили росіяни, мотоцикли до нас приїжджали, піхотна група, ми відпрацьовували як партизанщина. Виходили, вбивали їх, забирали все, що в них є, ховалися назад. Закінчилось моє те оточення», — розповів він.

Згодом росіяни почали використовувати для наступу бронетехніку.

«Вони доїхали до наших позицій. Підрозділ почав знищувати броню, з броні висипається десант. Десант хочеш сховатись, бо їх обстрілюють. Вони в найближчі окопи, а в тих найближчих окопах ми. Ми вийшли зустрічати їх, зав’язався стрілецький бій, контакт там метрів 5-7. Дуже близький бій.

На жаль, в бою загинув посмертний Герой України Сашко Хомяк. Він загинув, і так сталося, що його тіло впало нам на вхід. Росіяни почали гранати закидувати, бо вони бачили, що ми стріляємо, ведемо бій. Вони кинули гранату, одну, другу, третю», — пригадав Владислав.

Тіло Олександра Хомяка лежало на вході й захистило побратимів.

Після цього бою командування спланувало вихід із оточення. Групи військових змогли прорватися до своїх через відкрите поле — маршрут, який вважався надзвичайно ризикованим, але дав шанс уникнути ворожого вогню.

«Ми мали вийти — зліва росіяни, справа росіяни, а по центру відкрите поле. Полем ніхто не ходить, бо відкрита земля, нема де сховатись. І дуже видно для дронів. Ми прийняли рішення так ризикнути, спробувати. Бо якщо підемо дорогою, там де росіяни, точно нас застрелять», — пояснив Владислав.

За його словами, протягом першого місяця було знищено близько 200 окупантів.

«За другий місяць, там кожен раз було по-різному. Вони йшли маленькими групами, 2, 3, 5 чоловік. Ну я не знаю, скільки їх порахувати. За штурм 16 вересня підраховані тіла — це 6 одиниць бронетехніки й 50 чоловік», — повідомив він.

Зараз Владислав виконує обов’язки командира батальйону в частині.

Також він пояснив, чому має позивний «Вогонь».

«Я хлопець запальний, гарячий, маю руду бороду, люблю готувати, люблю теплу компанію. Друзями можна зібратися біля вогню, поспівати пісень, приготувати поїсти, добре провести час, але й вогонь і нищить ворога дуже добре», — сказав військовий.

Як повідомляла АрміяInform, раніше командир батальйону «Крила помсти» в ефірі Армія FM розповів про досвід, «Рубікон» та важливість безпілотників.