Я все в своєму житті спізнила: пізно вийшла заміж, пізно привела на світ сина, пізно зрозуміла, що не маю годувати дорослого чоловіка, поки він вилежується на дивані. А тепер в такій ситуації, що я ще й потребую його допомоги, бо послизнулася на вулиці і вже в гіпсі.

Поки був живий чоловік, то я не так відчувала, що щось не так у нас. Наче все чудово, в хаті мир і злагода, грошей вистачає, спочатку двох наших зарплат, далі двох пенсій.

Коли Володя вкотре приходив зі співбесіди і казав, що його не взяли, то ми втішали сина:

– За ті копійки, що платять, то вже краще вдома сидіти і здоров’я своє берегти.

Надто пізно я зрозуміла, що мій син просто лінивий, нічого в житті не хоче, бо все має – дах над головою і їжу та комп’ютер.

Коли чоловік покидав цей світ, то він просив у мене вибачення:

– Вибач, що покидаю тебе саму. На сина нема ніякої надії.

Він як у воду дивився, Володя й далі вів себе так, наче гроші нам падуть з неба, але й я теж хороша: замість того аби сказати, щоб він йшов на роботу, то я сама взяла підробіток – мила магазини біля дому. І от верталася поночі, ліхтарі не світили і отак собі доробилася.

Син не розумів, що мені потрібен догляд, аж коли в холодильнику нічого не лишилося, то прийшов до мене в кімнату:

– Мамо, а хто їсти варитиме?

– Ти.

– Я не вмію.

– То вчися, як мене не стане, то як будеш жити, і на роботу тобі треба вийти, бо пенсія моя вся пішла на ось це.

Він був дуже невдоволений, але пішов охоронцем в супермаркет, а там і зустрів Галю.

Я спочатку зраділа, бо вперше в житті син справді чогось хотів, справно ходив на роботу і не говорив про звільнення!

А далі привів Галю і сказав, що вони подали заяву. Я привітала молодят і майбутня невістка пішла оглядати наші хороми. По тому, як вона кривила ніс, коли оглядала мою кімнату, я зрозуміла, що щось не так.

Я тоді вже розходжувалася і йшла на кухню попити води, як Галя говорила Володі:

– Я хочу бути повноправною господинею в цій квартирі, а не зазирати на твою матір!

– То давай знімемо квартиру, – казав син.

– На які гроші? Ти так багато заробляєш? Відвези її кудись і ми будемо тут жити, бо інакше ніякого весілля не буде.

– Добре, – твердо сказав син.

Так, твердо і без тіні сумнівів моя дитина сказала, що йому матері не треба.

Галя пішла, а сини заглянув до мене:

– Мамо, ти не думала переїхати в дім для літніх людей? Тобі вже сімдесят два роки, ти подумай про це.

– А ти знаєш, що там родичі платять за перебування? Ти будеш платити?

– А чом би й ні, – каже він.

– Добре, як скажеш, але як не будеш платити, то вони можуть попросити мене переписати квартиру на них, а куди я тоді дінуся – відпишу.

– Та не буде такого!

– А хто мене там задурно триматиме, так що ти подумай про це.

Син повірив в це і Галя, видно, теж, бо його покинула. Володя одразу ж звільнився і більше роботу не шукає, ми живемо на мою пенсію далі, а я думаю про те, що так краще для мене, бо я маю шанс дожити віку в своїй квартирі.

Кожна мама хоче аби її дитина була щаслива, мала родину, примножувала статки. Чому в мене не вийшло?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.