Синьйора уже лягла спати, а я сіла на кухню і почала рахувати гроші. Якраз 10 тисяч євро. Як же я собою пишалася, адже тепер мені вдасться здійснити мрію чоловіка – купити йому машину.

Мені 57 років, а Остапу моєму буде 60. Якраз на Різдво ювілей. І я вирішила приїхати додому трохи раніше, щоб зробити йому сюрприз.

В ту ніч я не могла заснути, все думала про своє життя. Вийшла заміж за Остапа, сина народила. Жили в постійному безгрошів’ю, але треба визнати, що почувалися щасливими.

Між нами з чоловіком завжди було взаєморозуміння, ми мали багато друзів, часто сходилися, влаштовували застілля, співали пісні. І хоч грошей тоді у нас багато не було, та ми намагалися жити наповну – і в гори ходили, і на озера їздили, одним словом, нам є що згадати.

А потім син підріс, і чоловік мій сам мені запропонував їхати на заробітки. Але у нього була умова – не надовго. Я собі подумала – а чому б і ні? Інші їдуть, заробляють, родині допомагають, тож я без вагань поїхала на заробітки в Італію.

Заробітчанки мене зрозуміють – на рік в Італію поїхати не виходить, заробітки дуже затягують. Заробиш на одне, а вже треба щось інше.

Я спочатку сину на навчання заробила, потім подумала, що якщо я вже тут, то треба дитину ще житлом забезпечити, і через 4 роки вже була квартира. Так що коли син одружувався, то відразу пішов жити у своє, окремо, і був дуже щасливий.

А потім я собі подумала, що ще швиденько нашу з чоловіком хату впорядкую, і вже можна буде повертатися додому. Так і зробила, тепер у нас є великий будинок, один з найкращих в селі без перебільшення.

І ще наостанок я хотіла чоловікові машину купити, і тоді вже зав’язувати з заробітками. Але про свої плани я йому нічого не говорила, вирішила сюрприз зробити.

Мене тут в Італії не одна заробітчанка попереджала, що так ніхто не робить, і треба сказати чоловікові, що я додому їду, та мені хотілося йому зробити сюрприз.

Краще б я послухала їхніх мудрих порад, бо коли я приїхала додому, то на мене чекав такий сюрприз, що я не знала, що робити.

– З вами все добре? – запитав мене водій, який привіз мене зранку під саму хвіртку і допомагав вигрузити усі сумки.

А я стояла біля воріт з тими сумками як вкопана, бо не знала, що мені робити. На моєму подвір’ї була інша жінка.

Коли вона мене побачила, то ніяк не відреагувала, хоча добре знала хто я. А от чоловік кинувся до мене, став швидко в хату сумки заносити, просив, щоб я галасу не зчиняла, бо перед сусідами соромно.

Соромно йому аж тепер стало. Хіба вони не бачили, що він тут витворяє, поки мене немає?

Зайшла я до хати, відчула запах кави. То мій чоловік зі своєю новою пасією кавували зранку тією кавою, яку я з Італії висилала.

– Остапе, ти їй скажеш, чи мені це зробити? – обізвалася жінка, яка стояла в моєму халаті, в моїх тапочках і з моєю чашкою кави в руках.

– Я сам. Розумієш, ми з Христиною вирішили бути разом, так що добре, що ти приїхала, відразу оформимо розлучення, – по-діловому звернувся до мене чоловік.

– І ти ось так просто прийняв рішення за нас обох? – кажу.

– Ти сама винна. Ти ж не думала, що я чекатиму тебе вічно?

– Але ж ти сам відправив мене на заробітки, – нагадала я своєму чоловікові. Та зараз це зайве, бо він уже прийняв рішення, і воно не в мою користь.

Остап не просто хоче розлучення, він хоче ділити будинок. Так, дім цей в свій час ми разом придбали, але ж саме за мої італійські гроші ми змінили його до невпізнання.

– Якщо не хочеш продавати дім, то можеш повернути мені мою частку грошима, так навіть буде краще, – запропонував Остап.

Тепер я просто не знаю, що робити мені. Просити чоловіка щоб він залишився зі мною? Віддати йому ті гроші, які я привезла на машину для нього, і нехай іде куди хоче? Чи доводити в суді, що все, що ми маємо, придбано і зроблено за мої заробітчанські гроші?