Життя склалося так, що в свої 17 років, я втратив батьків в aвтокaтacтрофі. Бабуся, будучи в своєму здоров’ї, взяла наді мною опіку, але жити я вирішив окремо, в квартирі, де до цього жив з батьками.

Тільки закінчивши школу, я вступив до університету, після трагедії довелося перевестися на заочну форму навчання, щоб заробляти хоч якусь копійку на життя. Бабуся, звичайно, допомагала мені гривнею, але я намагався не брати зайвого. Поклавши на себе тягар відповідальності, що маю забезпечувати себе сам, влаштувався в технічну підтримку інтернет-провайдера, а після зміни підробляв вантажником в місцевому магазині. Джерело

Я, звичайно, сильно вимотувався кожен день, але приємне відчуття, що в свої 17 років я вже міг забезпечити себе сам, гріло душу і давало стимул продовжувати в тому ж дусі.

Два дні на тиждень, коли видавався вільний вечір, приїжджав до бабусі, щоб допомогти по дому, за що вона завжди дякувала і набивала сумку їжею (самі знаєте, як бабусі люблять підгодовувати онуків) і проводжала додому. Я намагався відмовлятися від такої кількості продуктів, але бабуся відмови не приймала.

Так проходили дні, місяці, і непомітно пройшли року. На роботі пішов на підвищення (до супервайзера групи) і продовжував радіти, всупереч тому, що вантажником я вже не працював. Магазин прикрили, а через підвищення на роботі не було потреби шукати новий підробіток. На життя вистачало і навіть вистачало, щоб відкладати частину (збирав на машину).

Коли мені вже стукнуло 22 роки, накопичивши пристойну суму, я вирішив взяти машину в кредит. Слава богу, що була стабільна робота і скоплених грошей вистачало на 50% внеску від вартості автомобіля.

Через пів року після придбання в кредит машини, життя покотилося під укіс. Бабуся, на превеликий жаль, теж покинула цей світ, і, щоб якось організувати похopон, я вліз в ще один кредит. Після похopону, через місяць, зі скандалом довелося звільнитися з роботи, спроби знайти нову роботу не увінчалися успіхом. Доводилося перебиватися підробітками, але цих грошей катacтрофiчно не хватало, щоб гасити платежі по кредитах.

Уже прострочивши пару місяців, настирливо стали довбати колектори. Я хапався за голову, що ж робити, робота все ніяк не підверталася, я вже впадав у депpeсію, не знаючи, де шукати вихід. Виходу не залишалося, вирішив продати бабусину квартиру. Так співпало, що рішення про продаж квартири зійшлося з дев’ятим місяцем зі смepті бабусі.

Після того як подав документи в агенство на продаж, цієї ж ночі сталося наступне. Крізь сон відчув, як хтось ніжно і з доброю душею поцілував мене в лоб. Ледь відкривши очі, я відразу ж обімлів, але стpaху я чомусь не відчував. Поруч з моїм ліжком стояла моя покiйна бабуся, я намагався щось сказати, але від побаченого не міг видавити ні слова.

І тут, бачачи, як я намагаюся щось сказати, бабуся промовила: «Послухай мене, онуку, спасибі велике, що допомагав мені і що поxовaв мене по-людськи, мені зараз тут нагорі добре і спокійно, я тобі вдячна. Завтра піди в мою квартиру і в шафі знайдеш червону в’язану шкарпетку, що захована за речами, візьми її собі. А квартиру мою не продавай, стане в нагоді тобі ще». Вона нахилилася і знову поцілувала мене в чоло, я тут же провалився в сон.

На ранок за вікном світило сонце і на душі було якось тепло. Я вдавався питанням, що це – сон, або я бачив це в живу? Згадавши слова бабусі, я стрімко відправився до неї в квартиру. Виявивши цю саму червону шкарпетку, я був здивований, що все, що сказала бабуся, – чиста правда.

У шкарпетці лежала кругла сума (мабуть, заощадження бабусі), якої вистачало, щоб погасити мої кредити повністю, що я і зробив. Квартиру я зняв з продажу теж. Зітхнувши вільніше, я кинув всі сили на пошук роботи, яку знайшов через пару днів. Життя стало налагоджуватися.

Ось зараз мені вже 37 років, досі працюю на цій роботі, яку знайшов понад 10 років тому. Дослужився до начальника (спасибі університету, який я все-таки закінчив), одружився, і наpoдилася наша маленька принцеса. Квартиру, яку я отримав від бабусі, я подарую на 18-річчя своєї дочки, чомусь мені здається, що саме тому бабуся просила мене її не продавати. Я і до цього дня відчуваю, що вона наглядає за мною. Мій ангел-хранитель, моя улюблена бабуся, спасибі тобі за все.