До тридцяти п’яти років Лариса вважала себе абсолютно щасливою жінкою.

Улюблений чоловік Валерій, син і донька. Жили добре, не гірше за інших. Ідилія закінчилася у той момент, як чоловіка скоротили на роботі. Спочатку думав знайти роботу в своєму місті, але якось не склалося.

Влаштувався слюсарем. Було це 25 років тому – зарплату взагалі не платили, а двох дітей годувати якось треба.

– Ларисо, мужики в Польщу на заробітки кличуть. Там гроші непогані, – якось почав Валерій.

– Навіть не знаю, Валерію. Як ми тут без тебе? Ми тут ти там. Вже й не сім’я виходить.

– Так воно ж не на все життя. Поки якось перетерпимо, а там і часи зміняться, – наполягав Валерій.

І часи справді змінилися. Тільки зміни відбулися у їх родині.

Рік Валерій був на заробітках, все було чудово. Гроші справді непогані надсилав.

Раніше в сім’ї ледве на хліб вистачало, а тут і хороші продукти купувати почали, і одяг.

Ларисі все подобалося, окрім одного. Останнім часом Валерій ходив якийсь задумливий…

Якось Лариса чекала чоловіка із заробітків. Він приїздив раз на пів року, бувало і частіше.

Зранку вона сходила на базар, приготувала смачний обід.

Валерій мав бути ближче до вечора. Жінка вирішила приготувати ще й торт, щоб порадувати чоловіка. Любив Валерій солодке.

Вона пішла в магазин, щоб купити вершкового масла, а в поштовій скриньці лист якийсь стирчить. Від чоловіка…

Лариса аж усміхнулася – аж листа написав, мабуть, про те, як сумує.

А надіслали його у день приїзду самого Валерія.

Лариса поклала конверт у сумочку й пішла в магазин.

Повернувшись додому, вона вирішила почитати листа, поки печуться коржі.

Вона відкрила конверт і обімліла від прочитаного. Лист був написаний рукою чоловіка. Все коротко й зрозуміло:

«Ларисо, привіт. Не наважився приїхати й поговорити з тобою особисто. Мабуть, краще написати. Нещодавно я зустрів жінку і одразу покохав її. Вибач, але наш із тобою шлюб був великою помилкою. Я зрозумів це тільки зараз. Пробач ще раз, я хочу розлучитися. Дітям допомагатиму. Сподіваюся, коли вони стануть дорослими, то зрозуміють мене. Прощавай».

Лариса перечитувала ці рядки знову і знову. Вона ніяк не могла повірити в те, що це справді відбувається тут і зараз. По щоках покотилися сльози.

– Мамо, у тебе з духовки дим. Ти чого сидиш? – на кухню зайшов десятирічний Мишко і пильно подивився на матір, що схилилася над аркушем паперу.

– Що, синку? Ой, коржі підгоріли, зовсім забула! – Лариса швидко встала зі стільця, вимкнула духовку і почала розмахувати рушником, намагаючись розігнати клуби диму.

– Мамо, а тато скоро приїде? Він же ж сьогодні мав бути? – знову перепитав Мишко.

– Не знаю, Мишко. Іди в кімнату, я тут провітрю. І подивися, що Оленка робить.

Хлопчик слухняно пішов із кухні. Лариса відкрила балкон і знову заплакала. Такої зради від чоловіка вона точно не очікувала.

Через місяць було розлучення. Лариса не стала опиратися, тому їм не запропонували три місяці на примирення.

Діти залишилися з матір’ю, а Валерій поїхав і назавжди викреслив першу сім’ю із життя. Хоча аліменти платив справно. Лише за десять років Лариса дізналася, що колишнього чоловіка не стало. Їхав машиною і опинився на узбіччі…

З того часу жінка прийняла на себе нелегкий тягар матері-одиначки. Незважаючи на труднощі, все життя намагалася, щоб у сина й доньки було все найкраще.

У постійних турботах пролетіли довгі п’ятнадцять років.

Заміж Лариса вдруге не вийшла, та й не прагнула особливо. Чужих дітей зможе прийняти далеко не кожен чоловік.

…Сину Мишку вже виповнилося двадцять п’ять років. Якось він повернувся додому не один, а з дівчиною.

– Мамо, познайомся – це Марина. Я хочу з нею одружитися, і ми житимемо в моїй кімнаті.

– Дуже приємно і несподівано. – з усмішкою відповіла Лариса.

Той факт, що син зібрався мати сім’ю її анітрохи не бентежив.

А ось проживання в одній квартирі, м’яко кажучи, не влаштовувало.

Але, незважаючи на невдоволення, Лариса не відмовила синові.

Він із дружиною почав жити в одній кімнаті, а сама Лариса з молодшою ​​донькою в іншій.

Зіграли скромне весілля, а потім у молодій родині народився первісток Іванко.

Минуло ще п’ять років. Михайло з дружиною та сином так і жили у материній квартирі.

Вони не поспішали переїжджати, незважаючи на те, що регулярно виникали сварки. Олена, ще коли навчалася у школі, часто скаржилася матері:

– Мамо, Іванко забігає в нашу кімнату і бере мої речі! Скажи їм, хай вони його виставлять!

– Оленко, ну він ще маленький. Потрібно потерпіти, скоро він виросте і не пустуватиме… – Лариса намагалася згладити сварку, хоча розуміла, що дочка в чомусь має рацію.

– Та що тобі блокнота шкода і олівців? – заступилася Марина за маленького синочка.

– А ти тут узагалі ніхто! Іди до себе додому жити! – обурювалася Олена.

Лариса й сама часто думала – чому треба жити саме у їхній квартирі, а не переїхати до батьків Марини? Але відкрито синові нічого не говорила. Сварок у сім’ї і так було достатньо, зайві – ні до чого.

…Олена закінчила школу, вступила в університет і ще на першому курсі приголомшила матір.

– Мамо, у мене є коханий чоловік, я вагітна від нього. Але він із іншого міста, живе у гуртожитку. Ми поживемо у нас. Недовго…

– Оленко, а де у нас? В одній кімнаті Мишко з Мариною і сином, в іншій ми з тобою. Та ми просто не помістимося! – відповіла Лариса.

– Ну, у нас же ж на кухні диван стоїть. Ти, в принципі, там можеш спати, – байдуже сказала дочка.

Перша ніч, проведена на кухонному дивані, здалася Ларисі справжнім пек.лом.

Вона майже і не спала. Та й у квартирі робився справжній хаос.

Олена привела Славка. Між обранцем доньки та Михайлом постійно були сварки.

Через деякий час Олена народила дівчинку. І стали вони жити всі разом: дві молоді сім’ї і Лариса на кухні.

Сварки виникали постійно. Причому сваритися родичі розпочинали незалежно від часу доби.

– Я не зрозумів, а хто ковбасу зʼїв? Ми вчора з Маринкою купили, – обурювався Мишко.

– Ну, ми на бутерброди взяли і що?! Завтра купимо! – відповіла Олена.

– Завтра? У вас кожного разу завтра! Твій чоловік жодної копійки ще на їжу не витратив, а біля столу перший! – обурювалася Марина.

– А ти помовчала б, взагалі, ти тут ніхто! – сварилася Олена.

Якось Лариса сиділа на кухні і спостерігала за тим, як невістка готує вечерю.

– Маринко, мені здається чи в тебе животик округлився? – запитала Лариса.

– Не здається. Незабаром у нас із Мишком буде друга дитина. – спокійно відповіла дівчина.

– Маринко, вам треба про окреме житло подумати, – занепокоїлась Лариса.

– Ну звісно! Не встигли дізнатися, гнати нас починаєте! – ахнула Марина.

– Та ніхто вас не жене, але це ж абсурд! Як ви вчотирьох в одній кімнаті?!

– Дочку свою попросіть переїхати. У неї чоловік є! – не заспокоювалася невістка.

– Марино, так і в тебе є! – слушно зауважила Лариса.

– Ну от і поговоріть зі своїм сином! – так само незворушно відповіла дівчина.
Вночі Лариса обмірковувала, як завести розмову з сином. Тільки вигадувати нічого не довелося, бо вранці Мишко підійшов сам.

– Мамо, чого ти Марину образила. Ти нас виставляєш? – почав він.

– А ви самі не розумієте, що треба переїжджати?! – підхопила Олена, яка зайшла на кухню.

– Ти чоловіка свого попроси спершу вам житло знайти! – Мишко відразу відповів сестрі.

– Знаєте що! – раптом не витримала Лариса. – А переїжджаєте ви обоє, зі своїми чоловіками, дружинами та дітьми. Набридли ви мені, і ваші розбірки вже отут стоять. На вихід! Усі!

Лариса сказала це так різко і голосно, що сама аж здивувалася. Але анітрохи не сумнівалася у правильності свого рішення. Накипіло!

А потім Олена поскаржилася тітці Тоні, що їх матір виставила з дому.

Тітка вирішила одразу повчити життя колишню дружину брата. Але Лариса дала собі чітку установку – ніякої жалості. Є два мужики і нехай навчаться приймати рішення та нести відповідальність за свої сімʼї…

…Через три дні обидві родини переїхали. Виїжджали із квартири з галасом про те, що онуків Лариса більше не побачить ніколи.

Але вона не піддалася, просто промовчала.

А ввечері жінка насолоджувалася тишею…

Вона уважно оглянула свою квартиру. Незважаючи на те, що в обох кімнатах панував справжній хаос, Лариса була задоволена собою і прийнятим вольовим рішенням.

А вже наступного дня вона розпочала пошук людей, щоб зробити у квартирі капітальний ремонт.

Лариса оновила всі меблі, оплатила ремонт. Так, тепер її квартира була порожня. Але чиста, і вона була в ній справжньою господинею!

Наступного року Лариса поїхала відпочивати за кордон.

І нехай ті хто знає Ларису скажуть, що вона думає тільки про себе, але це не так.

Вона присвятила своє життя дітям. Подбала про те, щоб у них було все.

А тепер вона заслужила право жити тільки для себе…

Джерело