Ліда перемила весь посуд, протерла стіл і зайшла в кімнату. Її чоловік Сашко сидів на дивані, їв диню й дивився футбол по телевізору.

– Сашко, Миколці потрібен новий зимовий костюмчик! – почала з порога Ліда. – Зі старого він виріс, а в мене зарплату затримують. Давай завтра сходимо всі разом і купимо, га? Сашко мовчки поклав шкірку від дині в миску і якось дивно глянув на дружину.

– Завтра я все скажу, – пробурмотів він.

– Що скажеш?! – не зрозуміла Ліда.

– Скажу, куплю я той костюмчик, чи ні, – сказав чоловік.

– А що ж зміниться? – ахнула Ліда.

Вона здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи.

– Ось і побачимо, що зміниться, – відповів Сашко. – Народила дитину, а утримувати її не можеш!

І тут раптом Ліда здогадалася, що може змінитися…

Її свекруха, Надія Петрівна, давно говорить, що Миколка не їхній… Не їхнього роду він, мовляв, на матір схожий і слабий завжди…

І найцікавіше, що Надія Петрівна таки переконала сина, що дитина не його!

Ліда тільки посміялася спочатку з цього всього. Їй не було чого хвилюватися – окрім чоловіка в неї нікого не було…

Але постійні причіпки свекрухи, на здивування Ліди, не припинялися.

І ось рік тому свекруха вирішила продати свою квартиру і переїхати в їхнє місто.

Місяць вона прожила в них, доки не купила собі житло поблизу.

Вона хотіла тільки кращого для них, коли переїжджала. Надія Петрівна вирішила бути ближчою до внука й до сина, допомагати їм.

Миколці вже ж п’ять років, скоро до школи піде, а свекруха, як–не–як, вчителька.

…Все почалося з причіпок Олександра. Він на порожньому місці почав нервуватися і чіплятися до всього.

– Знову заслаб? – говорив Сашко про Миколку. – Я ніколи в житті слабий не був, а він…

– Сашко, ну навіщо ти так? – казала до чоловіка Ліда. – Виросте та й стане сильним!

– Де ти тут бачиш силу? – нервував чоловік. – Де? Обманула мене. Правильно мама каже! Не наш він!

– Ну, на мене син схожий, і що тепер? – обурилась Ліда.

– Ага, на тебе, – єхидно сказав Сашко. – Це ми ще подивимось…

Ось тут Ліда і зрозуміла, звідки вітер дме. Свекруха ж постійно шепотілася про щось із сином.

А коли переїхала до них у місто, то почала часто дзвонити Сашку. Переїхала допомагати, а сама ні дня, ні години не провела з онуком.

Прийде, подивиться і йде. А Сашко став чіплятися і до зарплати Ліди. Вона була на третину меншою, аніж у нього.

А останньою краплею стало те, що свекруха підговорила Сашка, щоб він зробив тест на батьківство!

І Ліда нарешті для себе все вирішила. Незалежно від результату тесту, вона подасть на розлучення.

А результат буде тільки один! Чоловікові ж вона не зраджувала ніколи.

Жити після такої недовіри з ним, а ще й спілкуватися з його матріʼю вона більше не буде.

Раніше на розлучення вона подавати не стала, бо Сашко одразу сказав би, що вона втікає від ганьби.

Подивиться на їхню реакцію та й поїде…

…Рано–вранці, Сашко кудись пішов. І Ліда зрозуміла куди. По результат, не інакше.

Вона швидко зібрала необхідні речі у валізу.

Прокинувся Миколка.

– А ми куди? – запитав він. – Подорожувати?

– Ні, синку, ми переїжджаємо, – спокійно сказала Ліда. – Зараз почекаємо тата й поїдемо. Збери свої улюблені іграшки, а потім я решту заберу.

– Ми з татом переїжджаємо? – запитав хлопчик.

– Ні, тільки ти і я, – відповіла Ліда.

Нарешті повернулися Олександр з матір’ю. Ліда вийшла із кімнати.

– Тобі пощастило! – заявила з порога Надія Петрівна. – Миколка – син Олександра! Ось вам гроші. Купуйте Миколці все, що треба.

Запала тиша. А Сашко навіть не намагався вибачитись…

– А чого ти не радієш? – знову сказала до Ліди свекруха.

– А чому радіти? – здивувалась Ліда. – Я це й так знала. Миколко, одягайся.

– От і добре, – сказала Свекруха. – Ідіть погуляйте!

Миколка швидко одягнувся. Ліда викотила валізу. На них уже чекало таксі.

Вона все розрахувала. Квартиру вона вже винайняла. А через місяць її переводять в інше місто. Там відкривається нова філія.

Зарплату теж підвищать. Ну і на розлучення вона подасть…

Надія Петрівна здивовано подивилася на валізу, потім на сина й на онука.

– А що це ти робиш? – підозріло запитала вона.

– Що хочу, те й роблю, – сказала Ліда. – Інші речі пізніше заберу, коли квартиру будемо ділити!

Ліда відсунула свекруху, взяла сина за руку, і вийшла, навіть не глянувши на Олександра і не зачинивши двері.

Свекруха не розуміла, що відбувається.

– Як ти можеш? – прокричала вона вслід.

– Помовч, мамо, – раптом сказав Олександр. – Все було добре, поки ти не приїхала…

Але все це було вже не важливо для Ліди. Вони сіли з сином у таксі й їхали у нове життя…

…Розлучалися вони довго. Сашко був проти. Свекруха вибачалася, казала, що все через неї.

Все ж таки їх розлучили. Квартиру довелося продати. Олександр тимчасово переїхав до матері, але таки лишився там надовго.

Він дуже картав себе, втратив роботу навіть… Потім знову одружився і знову розлучився…

А ось Ліда із сином поїхали в інше місто. Там вона має хорошу роботу, нову квартиру.

Микола вже вчиться в інституті. Він високий, красивий і сильний…

А ще він має брата Олега. Вони дуже з ним схожі. І ще має вітчима Андрія, який їх і виховав.

Вітчима, якого Микола вважає своїм батьком…