Ліза повернулася додому після багатьох років роботи за кордоном. Проте замість радісної зустрічі з мамою відчула лише холодність і незадоволення. А ще Данило… Його присутність поблизу лише підсилювала її душевний біль. 12 років життя, проведених за межами рідного дому, принесли їй не досягнення, а лише втрати.

З Данилом Ліза була знайома з самого дитинства. Вони разом росли, гралися в одному дворі, навчалися в одній школі, а потім і в інституті. Тому, коли їхні стосунки переросли у романтичні, це нікого не здивувало. Вони наче створені одне для одного – справжні «інь і янь». Але Ліза все зруйнувала.

Данило завжди був щирим, надійним, але скромним. Він не мав багатств – ні власного автомобіля, ні квартири, ні можливості дарувати дорогі подарунки чи возити Лізу в омріяну Європу. Ліза ж мріяла про більше. Вона бачила, як подруги хизуються заможними кавалерами, і це змушувало її почуватися неповноцінною.

Одного разу, не витримавши своїх бажань, вона відверто сказала Данилу про те, що хоче іншого життя. Хлопець нічого не відповів тоді, але через кілька днів оголосив, що їде на заробітки.

Ліза мала змішані почуття: з одного боку, їй не хотілося, щоб Данило поїхав, але з іншого – вона сподівалася, що він повернеться із заробітків із грошима, машиною, і тоді їхнє життя стане кращим.

Проте, поки Данило був за кордоном, життя Лізи змінилося. Подруги познайомили її з Тарасом – місцевим «мажором», який миттєво захопився нею. Ліза не втрималася і почала зустрічатися з ним потай.

Спілкування з Данилом зводилося до рідкісних дзвінків раз на місяць – телефони й Інтернет тоді ще не були доступними. Їй було нудно чекати, і Тарас заповнив цю порожнечу. Але, коли Данило повернувся додому, чутки швидко дійшли до нього. Дізнавшись про зраду, він без вагань порвав із Лізою.

Для Лізи це стало ударом. Вона розуміла, що винна, але гордість не дозволяла їй зізнатися навіть самій собі. Навпаки, вона намагалася переконати всіх, що сама покинула Данила, бо їй було з ним нецікаво.

Після розриву Ліза вирішила поїхати за кордон, обіцяючи собі й подругам знайти там «краще життя». Але роки минали, а обіцяного кращого життя не було. Вона змінювала країни й міста, не знаходячи ні щастя, ні стабільності. У результаті, через 12 років вона повернулася додому – без чоловіка, без дітей і без значних накопичень.

Єдине, що їй вдалося – вкластися у ремонт батьківського дому. Тепер Ліза живе в цій хаті, намагаючись уникати зустрічей із Данилом, який часто приходить до своєї матері, що мешкає по сусідству.

Ліза боїться навіть думки про те, що може випадково зустрітися з ним. Адже якщо Данило запитає, як у неї справи, їй просто нічого буде відповісти. У неї немає ні родини, ні досягнень, ні навіть маленького приводу для гордості. І це відчуття пустоти тисне на неї сильніше за всі минулі помилки.