У моєму житті було небагато моментів, коли я почувалася цілком комфортно у сім’ї чоловіка. Один із таких моментів припав на наше весілля. У той час я була молодою, сповненою надій і наївних уявлень, що свекруха стане для мене другою мамою, а всі родичі чоловіка — друзями. Проте реальність виявилася зовсім іншою. Я навіть не уявляла, наскільки важко буде ладнати зі свекрухою.

Її звали Людмила Іванівна, і, як багато свекрух, вона мала свої особливості. Вона була вимогливою жінкою, яка звикла, що все у її домі повинно бути ідеальним. З моєю появою її уявлення про ідеал почали давати тріщини, адже я, на її думку, не відповідала її високим стандартам. Це відчувалося у кожному її слові та погляді.

Коли ми з чоловіком переїхали до її будинку, спочатку я вважала це зручним рішенням для всіх. Проте з часом почала помічати, як Людмила Іванівна постійно вказує на мої недоліки. Її зауваження стосувалися навіть дрібниць. Додатковою темою для розмов стали її вечори з сусідкою Вірою, яка мешкала неподалік. Вони часто сиділи на лавці у дворі, пили чай і обговорювали мене.

Одного разу, випадково почувши їхню розмову, я зрозуміла, що стала основною темою їхніх обговорень.
— Людмило Іванівно, ну що з неї візьмеш? — зауважила Віра.
— Та що тут розуміти, Віро, — відповіла свекруха, — вона навіть старатися не хоче. Неуважна, на свята не допомагає, на кухні як слон у посудній лавці.

Ці слова боляче вдарили по мені. Я відчувала себе чужою у домі, де очікували, що я відповідатиму якимось неписаним стандартам. Але найгіршим було те, що мене навіть не намагалися зрозуміти чи почути.

Я довго стримувалася, проте одного дня вирішила припинити це.

— Людмило Іванівно, можна поговорити? — запитала я, коли вона знову сиділа на лавці з Вірою.

Свекруха здивовано глянула на мене, а Віра, відчувши напруження, швидко пішла.

— Що трапилося? — запитала свекруха, звертаючись до мене майже холодно.

— Я хочу дізнатися, чому ви постійно обговорюєте мене за спиною. Чому ви не можете сказати мені це прямо?

Свекруха виглядала ошелешено.

— Я тільки хочу тобі допомогти, — сказала вона. — Але ти навіть не стараєшся стати частиною нашої родини. У тебе немає тих якостей, які мають бути у хорошій жінці.

Ці слова боляче зачепили мене, але я зрозуміла, що ніколи не зможу стати такою, якою вона хоче мене бачити. У кожного свій шлях і свої цінності.

Як ви думаєте, чи можна налагодити стосунки з такою свекрухою? Як краще поводитися у подібних ситуаціях? Ваші поради дуже потрібні!