Не чисельність, не навіть окремі технології, а здатність держави синхронно керувати п’ятьма контурами – військовим, економічним, технологічним, демографічним і союзницьким. Це класична логіка тотальної війни ХХ століття, але не на цифровому рівні ХХІ.

Україна вже воює у війні наступного покоління. Те, що Залужний назвав robotized kill zone, ми бачимо щодня: тотальна прозорість поля бою, сенсорні мережі, дешеві БПЛА, алгоритмічні удари по логістиці.

Це той самий процес, про який я не раз писали у своїх аналізах щодо Replicator, swarm-warfare і ролі економічної мобілізації – фронт стає лише вузькою ділянкою ширшої системної війни.

Звідси випливає перший стратегічний висновок: перемога – це функція економічної витривалості плюс технологічної швидкості адаптації. Росія це зрозуміла раніше – мілітаризувала економіку, перевела промисловість у воєнний режим, використовує дешеві засоби виснаження.

Україна відповідає інноваціями і союзами. Хто швидше масштабуватиме рішення – той виграє.

Другий висновок: людський ресурс стає найдефіцитнішим фактором війни. Це переворот у військовій історії. Якщо у ХХ столітті переважала логіка масових армій, то тепер виживання залежить від того, наскільки держава може зберегти людей, автоматизуючи бій. Це пояснює і фокус на дронах, і на автономних системах, і на розподіленій енергетиці. Людина стає стратегічним активом, а не витратним матеріалом.

Третій висновок: енергетика і логістика – це новий фронт. Тут мої постійні аналізи щодо “Дружби”, Adria, атак по підстанціях і ролі розподіленої генерації повністю збігаються з логікою Залужного.

Централізовані системи – вразливі. Децентралізація – це не модернізація, а оборона держави.

Четвертий висновок: альянси стають технологічними, а не лише політичними.

Україна як лабораторія війни створює новий тип партнерства – кооперація виробництво NASAMS, об’єднані дрон-програми, супутникові мережі, санкційні коаліції. Це нова архітектура безпеки, де союзник – це той, з ким у тебе інтегровані алгоритми і ланцюги виробництва.

І нарешті головне політичне попередження Залужного – ризик “Мюнхена XXI століття”. Світ стоїть перед вибором: або зупинити агресію так, щоб вона не повторилася, або отримати більшу війну через кілька років.

Тому якщо сформулювати одним реченням: Війну XXI століття виграє не той, у кого більше танків і солдатів, а той, хто швидше перетворить державу на інтегровану систему технологій, економіки й союзів, здатну воювати довго і адаптуватися швидше за противника.

Україна вже в цій реальності. І саме тому наш досвід уважно читають від Лондона до Джакарти – бо це не лише наша війна, це прототип майбутніх конфліктів.