— Ну що, синку? Ви з Міланою ухвалили рішення? – Запитала Алла Михайлівна, складаючи список продуктів на новорічний стіл.

— Ми зустрічатимемо з вами, — відповів Рома. – Мілана погодилася.

— Чудово. Значить, не змінюватимемо традиції. Зустрічаємо Новий рік усією родиною, — зраділа Алла Михайлівна.

— Юрко з Лерою теж приїдуть?

— Обіцяли. Якщо ви не проти, я ще тітку Аню покличу. Вона скаржилася, що нема з ким зустрічати…

— Ми не проти, звичайно, — посміхнувся Роман. Він був у передчутті свята. Особливо Роман радів, що цього разу з ним буде його наречена. Саме в такому статусі Мілана їхала у гості до майбутньої свекрухи.

Молоді люди зустрічалися лише три місяці, але Рома був закоханий і одразу зрозумів, що це справжні почуття. Тому він досить швидко вирішив одружитися.

Алла Михайлівна була не проти, хоча здивувалася, що син ухвалив рішення у такий короткий термін.

— Може, ви придивитеся один до одного довше? — м’яко спитала вона.

— Кращої дівчини не знайти. Мілана дуже красива, доглянута та жіночна. Ідеал! — коли син говорив про наречену, його очі спалахували. Алла Михайлівна подумала, що якщо Рома настільки щасливий поряд з нею, то нехай буде так, як хоче. Алла Михайлівна сподівалася, що молоденька красуня зможе знайти до серця сина не тільки найкоротший і найлегший шлях, а й більш дорослий — той, що полягав у вмілому створенні та підтримці сімейного вогнища. Принаймні так сталося зі старшою невісткою, Лерою.

Вона була молоденька і майже нічого не вміла, коли виходила заміж за старшого сина Алли Михайлівни, Юрія. Але її любов і бажання зробити чоловіка щасливим, а також допомога свекрусі допомогла Лері освоїти непросту роль ідеальної дружини.

Так і Мілана, на думку Алли Михайлівни, змогла б згодом «еволюціонувати» в кращу версію жінки, а її краса нікуди б від неї не поділася.

Мілана не хвилювалася. Вона була впевнена, що сподобається родичам Роми. Вона спеціально купила шовкову сукню, яка вигідно підкреслює її фігуру і фантазійний комплект, яким планувала здивувати нареченого після офіційної частини банкету.

— Любий, я вибираю туфельки. Мені треба знати, в якому костюмі ти будеш, — спитала вона.

— Я не буду в костюмі. Одягну теплий светр з оленями та спортивні штани. У нас усе по-сімейному.

— А як мені вибрати туфлі?

— Та які туфлі? Тапочки бери.

Мілана засміялася. Вона подумала, що Рома жартує і купила босоніжки, які найкраще підійшли до сукні. Щаслива наречена знала, що в її нареченого багата сім’я, квартира в центрі… і вважала, що вони зустрічатимуть Новий рік із “устрицями та чорною ікрою”.

Але коли Роман приїхав за нею 31 грудня у спортивній куртці та лижній шапочці Мілана здивувалася.

Роман же дуже здивувався, коли Мілана сіла в машину в тонкому кожушку і на шпильках.

— Чому без шапки?

— Зачіску не хочу зіпсувати. А ось ти начебто з лісу.

— Я не з лісу, я до лісу.

Мілана знову засміялася. Вона знала Романа як жартівника. Він любив розіграші і часто жартував з їхніх спільних друзів.

— Впевнена, що тобі не треба щось тепліше? Ми залишимося ночувати, тобі потрібно щось зі змінного одягу?

— Ти ж знаєш, що я вважаю за краще спати без зайвих речей, — Мілана спокусливо посміхнулася Романові і він, знизавши плечима, поїхав.

— На мою думку, ми їдемо від центру… ти хотів заїхати кудись? – Захвилювалася Мілана.

— Я не сказав? Брат просив забрати їх із дружиною.

— А добре.

Мілана щось щебетала, поки Роман гнав автомобіль дорогою. Через хвилин тридцять вони справді зустріли Юру та Леру. Роман допоміг завантажити сумки. На відміну від молодшого брата, старший накупив продуктів, а його дружина приготувала кілька салатів до святкового столу.

— Як настрій? — спитав Юрко.

— Чудово, — посміхнувся Рома.

— Привіт, Мілано. А ти не надто легко одягнена? Передають морози… — Лера звернула увагу на майбутню невістку. А та, у свою чергу, зазначила, що Лера зібралася святкувати Новий рік у гірськолижних штанях та шапочці.

— «Мабуть, після весілля усі жінки розслабляються. Ні зачіски, ні макіяжу… а потім дивуються, чому чоловіки гуляють від таких дружин», – подумала Мілана. Але вголос вона цього не сказала.

— Я вирішила святково одягнутися. Все-таки Новий рік, – відповіла вона. — А що в Алли Михайлівни вдома холодно?

— Тепло. Мама сказала, що нагріла.

— Тоді проблем не виникне.

Мілана згадала, що не виклала фотографію в соціальні мережі і на якийсь час сконцентрувала увагу на телефоні. Коли вона підняла погляд і подивилася у вікно, то виявила, що машина виїжджає зі звичної дороги.

— Ми ще когось забираємо? — насупилась вона.

— Ні…

— А куди ж ти нас везеш? Ми вже довго їдемо.

— Все правильно. Нам їхати приблизно дві години, — Роман показав екран навігатора Мілані, і та ахнула.

— Я не розумію… хіба ми їдемо не до твоєї матері?

— До неї, мабуть.

— Її квартира була у центрі. Чи я чогось не знаю?

— Мілан, ми зустрічаємо Новий рік за містом. В нашому домі. Ром, ти не попередив свою дівчину? – Юрко свиснув.

— Я ж тобі казав… — Роман розгубився.

— Ні, – наполягала Мілана.

— Мабуть, ти не так зрозуміла.

— Звісно, ​​я завжди все не так розумію. — Мілана була роздратована. — І де це ваш будинок?

— У хвойному лісі. Прекрасне місце, я розповідав тобі.

— Ось чому ви так дивно одягнені?

— Мілан, не ображайся, але дивно в цьому випадку одягнена ти. Ми якраз одяглися за погодою, — відповів Юра, але Роман подивився на нього і той замовк.

— Не хвилюйся, там гарна, тепла і затишна хата, — заспокоїла Лера.

— Ми ж хотіли у сімейному колі відсвяткувати Новий рік, — Рома взяв її за руку.

— Я розумію, але ти мав мене попередити.

— Добре, вибач, — Романові було простіше визнати свою «вину», щоб не сваритися з Міланою. Він точно пам’ятав, що казав їй і про традицію сім’ї, і про гарний ліс, і про ковзани, на яких зазвичай каталися просто на озері біля будинку. Йому здавалося, що Мілана слухала, але найімовірніше дівчина в той момент була зайнята своїм телефоном. Мілана часто витала в хмарах, і, здавалося, що головним її завданням було протягом дня зробити якнайбільше знімків і поділитися ними в соцмережах.

Ось і зараз Мілана робила мільйонний кадр свого обличчя. Їй подобалося фотографуватись у салоні іномарки Романа.

— Гаразд, якщо будинок теплий і я зможу там ходити на підборах, то я згодна. Заради тебе, Романе, — Мілана знову посміхнулася нареченому і прийшла до тями.

Залишок шляху вони їхали мовчки. Алла Михайлівна вже чекала на синів.

— Я за лопатою, — сказав Юрко. Зазвичай вони з Ромкою вдвох чистили доріжки, щоб було зручно ходити. Але цього разу Мілана Рому не відпустила.

— Що я робитиму без тебе?! Ходімо до хати.

— Може, мамі потрібна допомога… — натякнув Рома, але Мілана натяків не зрозуміла. На відміну від Лери, яка одразу пішла на кухню, Мілана схопила Рому та змусила його фотографувати наречену у всіх «локаціях». І біля каміна, і біля ошатної ялинки, і навіть на старому кріслі.

— Не дуже, звичайно… але зійде.

— Тобі тут не подобається? — засмутився Роман.

— Я просто не думала, що багата сім’я має такий скромний котедж.

— По-перше, ми не такі вже й багаті, — хмикнув Роман, а по-друге, цей будинок будував тато. Ми спеціально нічого не міняємо тут. Меблі обрані з любов’ю. У новомуне буде стільки душі.

Мілана знизала плечима. Будинок був добротний, але на котедж з картинки не був схожий, що засмутило дівчину.

Вона зробила ще кілька знімків і вирішила опублікувати в соціальних мережах, але виявила, що її мобільний інтернет не працював.

— У вас є вай-фай?

— Минулого тижня був сильний ураган, і сталася аварія. У селищі тільки недавно відновили електропостачання, а ось мережі немає, – повідомила Лера, пробігаючи повз.

— Це жарт?! Як мені публікувати?

— Пам’ятаєш про нашу розмову, що нам треба більше часу проводити в реальному світі? Я ще назвав це «цифровий детокс», — Роман спробував заспокоїти наречену, але Мілана була несамовита.

— Мало того, що привіз мене в цю глухомань, то ще й залишив без зв’язку!

— Ром, мама просить допомогти з нарізкою, – пробігаючи назад, сказала Лера.

— Добре, зараз… — він глянув на Мілану.

— Я не робитиму нічого! У мене свіжий манікюр, – Мілана підняла долоню, зупиняючи Романа.

— Добре, просто посидиш поряд. А я допоможу мамі.

Вони пішли на кухню, і Мілана на якийсь час зробила задоволене обличчя. Їй не хотілося псувати враження про себе. Вона сіла на крісло і гарно плескала віями, поки інші пані готували частування. Незабаром усе було готове.

— А тепер ми пішли упорядковувати себе. З вас прикраси столу. Постелити на стіл скатертину зможеш? – Запитала Мілану Алла Михайлівна.

— Не знаю…

— Я допоможу, – Рома й тут не покинув наречену. Він і скатертину розстелив, і тарілки розклав, і келихи розставив.

— Невже у вас немає келихів-мартинниць?

— Ем… — Роман замислився.

— Келихи лежать у ящику. А ви привезли напій?

Роман похитав головою. Він зовсім забув, що Мілана вибіркова у напоях.

— Що? Хочеш сказати, що наливати нема чого? – Мілана подивилася на нареченого з невдоволенням. — А сік Ананасовий? Тільки не кажи, що також не привезли?

— Ми привезли апельсиновий, вишневий та томатний. Брали на свій смак, – відповіла Лера.

— А що мені пити в такому разі?

— Ром, може, в магазині є щось?

— Наша крамничка 31 грудня о 21.00 точно закрита.

— Сходи і дізнайся! – Наполягла Мілана. Романові довелося бігти на інший кінець селища, але там, звичайно, було закрито.

У результаті він повернувся із порожніми руками. Мілана вже не стримувала невдоволення.

— Поїхали до нормальної крамниці. Я не хочу сидіти за столом із порожнім келихом! Мало того, що тут одні майонезні салати, так я ще й випити не зможу!

— Мила, найближча велика крамниця лише за тридцять хвилин їзди. Дорогу замело, ми можемо не встигнути до свята.

— У мене й так жодного свята не буде! Я розраховувала зовсім не на це! Ми мали святкувати в центрі міста, а потім поїхати до клубу!

— Ми вирішили, що поїдемо до клубу в ніч із першого на друге.

— У ніч першого! – Сперечалася Мілана.

— Не лайтеся. Це ж Новий рік. Він буває раз на рік. А клуби працюють постійно, — Юрко спробував переконати Мілану, але та не хотіла слухати.

— У місті салют, тусовка, музика… а що тут? Блакитний вогник по телевізору?

— Ми маємо бенгальські вогні. Салют ми не купуємо після смерті батька.

— Відвези мене до міста, — зрештою психанула вона.

— Куди?! — перепитав Роман

— В місто. Я передумала зустрічати Новий рік тут.

Мілана накинула шубку і вийшла надвір, чекаючи, що Роман піде за нею. Але молодик чомусь не пішов.

У результаті Мілана стала і була змушена повернутися.

— Що у вас трапилось? Чому не за столом? — Алла Михайлівна насупилась. Вона чекала, що у вітальні чекатиме дружня атмосфера свята. Але за столом сидів лише Юрко. Лера пішла за салатами, а Рома дивився у вікно, схрестивши руки на грудях. — Що трапилось?!

— У цій глушині навіть таксі не викликати! Романе! Зроби що небудь! – Процідила Мілана. Вона зосереджена на своєму гніві і чула питання потенційної свекрухи.

— Я можу роздати інтернет. У мене гарний зв’язок. Рома, будь ласка, виклич Мілані таксі. І якщо хочеш, можеш їхати з нею, – сказала Алла Михайлівна.

— Ні, мамо. Я залишусь. Традиції порушувати не буду. – сказав Рома.

— А як же я?! Невже старі дурні традиції важливіші за мене?!

— Простіше знайти іншу дівчину, ніж міняти сімейні підвалини, — сказав Рома. Він справді викликав таксі і просто під бій курантів виставив Мілану за двері.

Більше вони не спілкувалися. А наступного року Роман навів іншу, більш лояльну дівчину, з якою незабаром одружився.