Майже три роки ми жили Німеччині. Та вирішили повертатися. Коли ж увійшли в нашу квартиру – не впізнали її
Майже три роки ми жили Німеччині. Та вирішили повертатися. Коли ж увійшли в нашу квартиру – не впізнали її
Їдьте до Європи, хто знає, що буде!
Я погодилась, адже ми в Житомирській області живемо, доволі небезпечно у нас. Тож ми поїхали до Німеччини, а чоловік на фронт. Минув тиждень і він подзвонив мені:
– Тут дзвонить моя троюрідна сестра Ніна з Торецька, просить прихистити її. Може нехай живе в нас, у неї четверо дітей, найменшим по два роки, близнята!
Я тоді так допомогти хотіла усім, що без роздумів погодилась. Нехай живуть, головне, щоб живі були. Єдине, що просила комунальні оплачувати.
Врешті родичі мого чоловіка приїхали. А тоді мені якось написала сусідка.
– Я не знаю, чи ти в курсі, але у вас там цілий табір живе. Не знаю, де вони всі сплять. Та десь 12 осіб.
– Боже, а звідки вони всі?
– Ну ваша Ніна з дітьми й батьками. І ще якась жінка з чоловіком і трьома дітьми.
Я тоді подзвонила чоловікові та все розповіла. Він здивувався. Згодом все вияснив і мені зателефонував.
– Та Ніна мало не плаче. Каже, що то сестра її чоловіка з сім’єю, що в неї в будинок поцілили, зовсім на дорозі лишилась. Ще й мама її загинулаШкода мені стало нещасних. Вирішила – “нехай живутьІ ось цьогоріч мені якось зовсім сумно на чужині стало. Не почуваюсь я добре в Німеччині і все, діти також просились додому. Тож ми вирішили повертатись. Я заздалегідь написала Ніні, щоб вони житло шукали. Ключі мали в сусідки лишити. Та ще коли я підходила до дверей, почула галас. Відчинила – і не впізнала свою квартиру.
Від моїх нових ремонтів і сліду не залишилось. Нарешті вийшли батьки Ніни.
– А ви хто?
– Як хто? Власниця квартири.
Тут вибігла налякана Ніна.
– Скажіть, коли ви звільните житло?
– Ой, ви знаєте, ми так шукали довго квартиру і нічого не знайшли. Зовсім.
– Але де нам жити?
– Можете на підлозі розміститись поки.
– Та ні, ви маєте переїхати!
– Але куди? На вулицю з малими дітьми?
Я не знала, що казати. В розпачі поїхала до батьків в село. Попросила чоловіка розібратися. Він посварився з усіма, та нічого не досяг. Минув тиждень і я приїхала до них з поліцією. Але й це не дало результату. Виганяти переселенців з малими дітьми захисники закону не стали.
Врешті мама допомогла знайти для них будинок в селі. Я подзвонила, аби усе повідомити, та Ніна запропонувала інший варіант:
То може живіть ви в тій хаті? Нащо нам переїжджати?
Такого нахабства я ще не бачила. Просто не знаю, що робити. Поліціянт сказав, що після відповідної заяви їх все ж можуть висилити примусово. Та як це все неприємно і скільки ж галасу буде, лише уявіть. Скажіть, як мені бути?
Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!
Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими!