Віктор народився ще в буремних 90-х, коли його батьки працювали на одному з місцевих заводів. Зарплату тоді затримували місяцями, а іноді й видавали її товарами: мішками з цукром чи борошном. Не витримавши такого становища, батько Віктора вирішив поїхати за кордон у пошуках кращого життя.

Його знайомий уже давно працював у Португалії, тому Степан вирушив туди. Спочатку він планував поїхати лише на кілька місяців, але залишився на роки. Згодом і мати Віктора, Ганна, вирушила за кордон, але не до чоловіка, а до Італії — туди, куди їхала сусідка.

Маленький Вітя залишився вдома з бабусею та дідусем. Батьки ж не могли домовитися, хто з них повинен відмовитися від роботи та переїхати до іншого. Степан наполягав, щоб Ганна переїхала до нього в Португалію, але жінка не хотіла залишати свою роботу в Італії. Її роботодавці забезпечили хорошими умовами, навіть виділили окреме житло.

Хоча батьки й висилали гроші дітям, їхні стосунки поступово руйнувалися. Віктор не раз просив і батька, і матір повернутися додому. Ганна одного разу приїхала, але Степан залишився за кордоном. Мати сказала синові, що, мабуть, батько вже має іншу жінку, і тому не хоче повертатися.

Однак і сама Ганна не змогла надовго затриматися в Україні. Їй усе стало чужим: і люди, і ціни, і навіть життя біля землі, до якого вона більше не відчувала звички. Зібравши речі, вона повернулася назад до Італії. Бабуся й дідусь очікували, що Ганна забере дітей із собою, але їй навіть на думку це не спало.

Степан так і не дав про себе чути, підтверджуючи слова Ганни. А бабуся з дідусем продовжували виховувати онука й онучку, допоки їх не стало. Після їхньої смерті Ганна знову повернулася, але лише для того, щоб спробувати оформити документи для дітей на виїзд.

На той час Віктор уже подорослішав, закінчив навчання та почав працювати. Розуміючи, що мати лише обіцяє, але нічого не робить, він вирішив узяти молодшу сестру до себе. Він усвідомив, що саме йому доведеться подбати про неї. Мати лише надсилала гроші, але на реальну допомогу від неї розраховувати не доводилося.

Так сталося, що батьки Віктора вирушили за кордон із надією забезпечити родину, але замість цього сім’я розпалася, а діти залишилися сиротами при живих батьках.

Ось така реальність заробітчанства: з одного боку, можливість заробити, а з іншого — розбиті сім’ї та діти, які ростуть без батьківського тепла. А як ви вважаєте, дорогі читачі, чи варта така жертва заробітків?