Чесно кажучи, я й сама не розумію, про що тоді думала і на що звертала увагу, коли вирішила вийти заміж за свого теперішнього чоловіка. Ззовні Петро виглядав ідеальним: серйозний, поважний чоловік, якому майже сорок. На сім років старший за мене, здавалось, він саме той, хто може стати надійною опорою в житті.

До того ж, він не був “мамин синок” у звичному розумінні. Жив окремо, мав свою квартиру, навіть був одружений раніше. Розлучення пояснював “поганим характером” своєї колишньої. Хоча вже тоді в мене виникали сумніви: чи це справді так, чи там щось було пов’язане з його мамою? Зараз я все більше схиляюся до другого варіанту, адже навіть зі своїм спокійним характером я відчуваю, що на межі, і мовчати далі стає все важче.

Мій перший шлюб теж був невдалим. Ми розлучилися через те, що мій колишній чоловік більше часу проводив за комп’ютерними іграми, ніж у реальному житті. Він навіть на роботу не ходив через це! На той момент йому було лише 23 роки, і, очевидно, він ще не був готовий до дорослих обов’язків.

Після цього я пообіцяла собі, що вдруге вийду заміж лише за серйозного та зрілого чоловіка, щоб створити стабільну сім’ю. Але, як виявилося, різниця у віці та зовнішня серйозність не гарантують щастя. Проте я вирішила ризикнути ще раз, бо дуже хотіла родину та дітей.

Наше знайомство з Петром, як це не парадоксально, організувала його мама. Після скорочення на роботі я влаштувалася підробляти в маленькому магазинчику. Часто туди заходила літня жінка, яка завжди мене вихваляла:
— Така ти приємна дівчина, культурна! Ось би мені таку невістку!

Як згодом виявилося, це була моя майбутня свекруха. Спочатку вона сама заходила, а згодом почав з’являтися її син Петро. Ми почали спілкуватися, він запросив мене на побачення, і невдовзі ми стали зустрічатися.

Коли ми одружилися — це сталося пів року тому — ми переїхали у його квартиру, яка до того здавалася в оренду. І ось тут почалося справжнє випробування. Ремонту в тій квартирі не було років двадцять, усе було старе, від меблів до декору.

— Давай зробимо ремонт? — запропонувала я.

А у відповідь почула:
— Ти що, мама в цю квартиру всю душу вклала! Подушки сама шила, кожну річ з любов’ю вибирала.

Щоб ви розуміли, зняти старий килим зі стіни було для мене подвигом, а переконати Петра в необхідності змін — ще складніше. Йому навіть не потрібно було говорити, бо я чула “голос” його мами в кожній його репліці.

Після нашого переїзду свекруха почала навідуватися дедалі частіше, і з кожним її візитом я чула нові настанови:
— Білизна повинна бути білою з квадратом посередині, це практично! Килим дарма зняли, він же так красиво виглядав!

Що б я не робила, вона мала свій коментар. Готую борщ — він не такий, як у неї, бо без шкварок. Яєчня? Її треба смажити під кришкою, інакше не рахується. Навіть бутерброди, на її думку, треба підігрівати в мікрохвильовці.

Мало того, Петро тепер часто запрошує маму до нас, щоб вона навчала мене “правильно” вести господарство. А її “правильні” страви настільки жирні, що я просто не можу це їсти.

— Але ж смачно! — каже свекруха. — Петро таке любить!

Кожного разу, коли я намагаюся щось змінити у квартирі, свекруха нагадує:
— А ти ж прийшла сюди без приданого, усе тут — мамине, ти нічого не вклала.

Ці слова ранять, але я мовчу. Зараз я працюю продавцем, але маю намір повернутися до своєї основної професії. Я хочу, щоб у мене був голос у власному домі, адже це наш дім, а не мамин музей старовини.

Якось Петро взагалі сказав:
— Подивись якийсь серіал, щоб тобі було про що поговорити з мамою.

Мені навіть важко повірити, що це говорить мій чоловік.

Свекруха, як людина, здається мені не такою вже й поганою, але її вплив на наш дім просто надмірний. Вона намагається стати головною у нашій родині, а я для них наче просто гість.

Я не знаю, скільки ще зможу це терпіти. Мене засмучує, що моя мрія про сімейне щастя знову під загрозою. Я хочу бути мамою, хочу створити справжній дім для своєї майбутньої дитини. Але як це зробити, коли твоя свекруха поводиться як господиня у твоєму житті?

Як ви вважаєте, як мені діяти далі? Як поставити свекруху на місце, не руйнуючи сімейний мир?