Вже після весілля моя свекруха покликала нас жити до себе.

Я, якщо бути вже чесною, то й не хотіла зовсім цього, але вона живе одна в великій трикімнатній квартирі, а Олег у неї єдиний син, тому чудово зрозуміло, що ніяких незручностей не мало б бути у нас, я погодилася відразу.

Свекруха моя, наче й людина непогана, спочатку вона в усьому нам допомагала, підтримувала чим могла, але я знаю, що краще, якщо я сама буду готувати і робити все для своєї сім’ї, щоб потім мене не докоряли ні чим і я нікому нічого винна не була.

А з іншої сторони я розуміла, що ми наче одна сім’я з мамою чоловіка, тому за столом ми їли разом, адже негарно було відділятися від неї, хоча скажу чесно, що часто хотілося поговорити за вечерею з Олегом на одинці, адже при його мамі усього не розкажеш.

Та, не дивлячись на все, таки згодом ми усі звикли до життя разом та наче все було добре.

Але останнім часом Олена Петрівна стала частіше мені робити якісь зауваження, постійно чимось вона не задоволена. Я спочатку взагалі на це не звертала, уваги, але згодом ці зауваження стали постійними, ще й за дрібниці якісь.

Якось я прийшла пізно ввечері, а свекруха мені стала докоряти, що я дуже багато грошей витрачаю на себе, ходжу в дорогі салони краси, а не в звичайні перукарні, як вона, купую дорогу косметику та багато непотрібного одягу для себе, коли її син взагалі собі нічого не купує, зрідка у нього з’являються, як не штани, то сорочка, то джинси.

Я, без зайвих думок, спочатку намагалася пояснити їй, що я теж заробляю гроші, ходжу щодня між людьми, мені хочеться гарно одягатися, адже я ще молода, чоловік мій не особливо любить ходити по магазинах, але одягу в нього цілком достатньо, усе необхідне в нього є і, якщо він собі хоче щось купити, я ніколи нічого проти не маю, жодного разу в цьому не заперечила йому, лише рада за нього.

Я, дійсно, заробляю немало, дітей поки у нас немає, я молода жінка і хочу гарно одягатися, тим паче маю таку можливість зараз. Чому я маю собі відмовляти у цьому?

Та свекруха мене наче зовсім й не чула. Вона стояла на своєму та наголошувала, що одягу, косметики у мене вже достатньо, і краще ходити в перукарню, а не в дорогий салон краси.

Наче після того все налагодилося, але кожного разу, коли я повертаюся з роботи, мати чоловіка лізе в мої сумки, які я приношу з магазину, перевіряє, що я купила, шукає чеки.

Мені, правду кажучи, таке ставлення до себе зовсім не подобається, мати Олега чомусь вважає, що якщо я живу в її домі, то вона має повне право лізти в наші особисті сімейні справи з Олегом.

Я розумію, що далі легше не буде, а лише навпаки. І я стала вести розмову з чоловіком про те, щоб ми пішли жити на орендовану квартиру, окремо від його матері, мені ніхто не буде вказувати, я робитиму все, що вважатиму за необхідне і почуватимуся господинею вдома.

А коли мама чоловіка дізналася про це, стала просити дуже, щоб ми залишилися жити в її квартирі, сказала, що все розуміє і більше не рахуватиме наших грошей, що їй сумно самій і комунальні великі, у неї нікого більше немає.

Чоловік відразу її став шкодувати і передумав переїжджати, хоча я просила його. Він казав, що мама одна не зможе оплатити всі комунальні, а ми віддаватимемо великі гроші за оренду в такий важкий час.

Тиждень все було добре, а потім знову почалися повчання від свекрухи. Зараз я бачу, що буде таки краще для всіх, якщо ми житимемо окремо. Вмовляю чоловіка переїхати, але він каже, щоб я була мудрішою і не звертала уваги на слова його мами, хай каже, що хоче собі. Кому гірше від того?

Але хіба це нормально, що чужа мені людина щодня мене повчає, докоряє усім, а я маю далі жити поруч з нею, бо мені її має бути шкода? Чи правий мій чоловік, що дає такі поради і не хоче залишати мамин дім?