Річ у тому, що після розлучення він навіть не нагадував про себе, спілкувався хіба, що з сином. А тепер через сина вирішив тероризувати мене.

Я живу одна багато років, але нещодавно у моє життя повернувся колишній чоловік. А наш син

почав дуже дивно поводитись, просить мене, щоб я знову була з Давидом. Та думками я повернулась у

минуле і мені стало ніяково.

З Давидом ми одружились у свідомому віці, тоді обоє

добре заробляли та я думала, що таке щасливе

сімейне життя буде на все життя. Але через 10 років почалось найгірше. Я терпіла зради чоловіка, тягнула на собі всі хатні обовʼязки й сказала собі, що з мене годі. Життя одне і краще бути однією, аніж з такою невдячною людиною, як він.

Розлучились ми спокійно. Давид одразу подався за кордон і зник з мого життя. Я з сином переїхала до батьків. Вони щиро співпереживали мені, але від матері я не раз могла почути докори. Що я сама винна, бо вибрала такого непутящого чоловіка. А так би щасливі жили собі.

Потім син підріс і вступив до університету в сусідньому місті. З часом знайшов там дівчину і

сказав, що повертатися не буде, вони орендують

собі квартиру і будуть планувати весілля.Рік за роком не стало моїх батьків. Їхня квартира перейшла мені. Та я вирішила продавати її і натомість купити собі в новобудові однокімнатну студію. Я не вагалась, бо син чітко для себе вирішив залишатись в іншому місті.

Паралельно я дізналась, що син відновив спілкування з батьком. Не знаю хто кого знайшов.

Давид вже кілька місяців, як повернувся додому.

Живе так само у квартирі покійних батьків. Там у нього дві кімнати.

— Сину, я уступлю вам свою квартиру. Але спочатку

маєш переконати матір, щоб знову зі мною

одружилась.

Тепер син не перестає про це говорити. Я до

останнього думала, що то якийсь злий жарт, але

коли побачила, що він цілком серйозно, не могла в це повірити. Як вони собі це уявляють?

Навіть якби я розглядала варіант життя з чоловіком це б точно не був колишній. Але я вже відвикла від цього, мені ніхто не потрібен, я добре почуваюсь одна. Навіть за гроші я б не сходилась з колишнім. Я відмовила сину.

А він так образився, що не хоче навіть розмовляти.

Звинувачував мене у розлучені, казав, що я залишила його без батька. Що він ніколи не просив у мене допомоги, а тут така ситуація з житлом.Прикро, що син так думає і сподівається на мою поступливість. Я не буду йти в них на поводу. Нехай сам розвʼязує свою проблему. Зрештою, якщо у батька дві кімнати їм вистачить там місця.

А ви як би вчинили?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки

“Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами.

Надсилайте на пошту [email protected]