– Навіщо мені кілограм мандарин? Ящика треба, адже у мене багато дітей і внуків! – кажу своїй подрузі. У неділю ми разом вирушили на закупи, щоб передати передачі моїм дітям додому.

У мене троє дітей і, слава Богу, шість онуків. Працюю за кордоном уже 22 роки, тож намагаюся допомагати всім однаково – є про кого дбати.

Зібрали ми з подругою мандаринів: я купила стільки, що ледве вмістилося у дві великі сумки. Думаю, наближаються свята – нехай діти та онуки радіють.

Настрій у мене був гарний, я планувала ще зайти в магазин за кавою, макаронами, сиром, цукерками – усе це зібрати й відправити в Україну водієм, як завжди.

Та раптом задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я старшої доньки – Люби. Я вирішила, що вона хоче нагадати, що ще потрібно докупити. Але її дзвінок мав інший зміст.

– Мамо, вона ж тобі чужа людина! Як ти могла невістці віддати гроші? – без привітання заявила Люба.

Її голос був настільки гучним, що мені стало ніяково перед подругою. Виявилося, що донька дізналася, як я передала гроші синові й його дружині на машину, і вона вважає це помилкою.

– Мамо, ти забула, як Олена хотіла розлучитися й виганяла Олега з дому? І тепер ти їй машину купуєш? – обурено сказала Люба. – Знай, якщо вона таки його вижене, до мене він не прийде! – додала.

Я намагалася заспокоїти її, але це не допомогло. Люба сказала, що якщо я дала Олегу й невістці 10 тисяч євро, то повинна дати стільки ж і їй.

Мені стало прикро, адже більше грошей я зараз не маю. Син справді попросив допомогти з машиною для дружини. Останнім часом у них були складні стосунки, навіть майже дійшло до розлучення, але зараз вони помирилися. Син захотів зробити їй подарунок.

Я довго сумнівалася, чи правильно вчиняю, але вирішила допомогти. Найменше я дала саме Олегу, адже, одружившись, він одразу пішов жити до сватів. Раніше я передавала йому лише одну велику суму – 10 тисяч євро.

Найбільше допомоги отримала Люба. Вона першою вийшла заміж, і я відправляла їй та зятеві гроші, бо вони будували будинок. Зараз у нас найбільша хата в селі. Люба завжди наголошує, що старається не тільки для себе, а й для мене, адже я маю жити з нею, коли повернуся додому.

Молодша донька, Мар’яна, також мала намір жити з чоловіком у нашій хаті, але Люба була проти. Через це Мар’яна досі не спілкується зі старшою сестрою. Тож я купила їй однокімнатну квартиру в новобудові.

Я думала, що діти це зрозуміють, але тепер Люба обурена через гроші, які я дала синові. Вона вважає, що я маю дбати тільки про неї, бо саме вона буде за мною доглядати.

Що тепер робити? Гроші вже у сина, але машину він ще не купив. Забирати їх назад чи нехай використовує за своїм бажанням?

Як вважаєте, хто тут має рацію – я чи моя старша донька?