– А ти спитай його, чи ти йому потрібна без грошей? – заявила мені дочка. – Мамо, ти це серйозно? На старості літ за італійця заміж збираєшся?

– Причому тут гроші? Я ще навіть не дала згоди, – відповіла їй.

– А чому ти не хочеш купити квартиру для внучки? Мамо, ти ж за ці два роки стільки заощадила! Ми весілля плануємо на наступний рік, тож за цей час ти точно ще грошей назбираєш. І зможеш на весіллі вручити ключі від квартири, – мріє моя дочка.

Я вже 19 років працюю за кордоном. Планувала повернутися додому через рік, накопичивши ще трохи, але останні два роки вирішила відкладати гроші для себе.

Однак мої плани змінилися. Півтора року тому я почала працювати у новій родині, доглядаючи 88-річну синьйору Ребеку. Саме там я познайомилася з її сином Маріо.

Маріо звернув на мене увагу від самого початку, але я не сприйняла це серйозно. За роки в Італії я бачила багато різного. Проте з часом він довів, що справді хороша людина.

– Анно, вибач за цікавість, але куди ти витрачаєш свої гроші? – несподівано спитав він.

Я була здивована, адже майже всі зароблені гроші я надсилала додому, дітям. За цим я сюди й приїхала.

Маріо не міг зрозуміти цього, адже у них в Італії дорослі діти підтримують літніх батьків, а не навпаки.

У мене троє дітей: дві доньки й син. Я виховувала їх одна, без чоловіка, тому завжди почувалася відповідальною. Старша донька живе з родиною у нашому спільному домі, який вони гарно відбудували. Іншим дітям я купила по однокімнатній квартирі, вважаючи, що виконала свій обов’язок.

Думала ще трохи попрацювати, зібрати грошей для себе й повернутися додому, але життя підкинуло сюрприз – Маріо зробив мені пропозицію жити разом.

Я вирішила обговорити це з дітьми, думаючи, що вони зрадіють. Але старша донька була не в захваті.

– Внучка скоро заміж виходить, а ти про заміжжя на пенсії думаєш, – сказала вона.

Її дочка, моїй внучці, лише 18. Я вважаю, що це рано для шлюбу, але це не моя справа. Наречений із сім’єю вже приходив домовлятися про весілля на наступний рік. Виникло питання житла, і моя дочка вирішила похвалитися, що у них є бабуся в Італії, яка допоможе.

Наступного дня вона мені зателефонувала:

– Мамо, ти ж купиш квартиру молодятам?

– Що? Яку ще квартиру? – ледь не впустила телефон.

– Ну як яку? Ти ж гроші відкладала. Ще рік – і вистачить.

Тоді я розповіла їй про пропозицію Маріо і що ці заощадження можуть знадобитися мені самій. Але дочка лише засмутилася. Для неї моє рішення виглядало егоїстично.

– Анно, ти забезпечила дітей, а тепер ще й внучку? – здивувався Маріо. – Коли ти про себе подумаєш?

Я тепер у сум’ятті. Віддати гроші дочці чи залишити для себе? І хочеться про себе подумати, і поганою бабусею не виглядати.

Що б ви мені порадили?