Життя тече і змінюється так швидко, що навіть не встигаєш озиратися, а потім, ніби його хтось ставить на паузу і йде сповільнена зйомка. Ось нещодавно син бігав босоніж двором, потім приїжджав із дружиною, потім уже онуків привозив. Зазвичай Любов Іванівна з нетерпінням чекала на весну, щоб почати возитися на городі, бо, як тільки починає заспівати перший урожай, приїжджають рідні, вона їх пригощає і з собою сумки набиває, домашні, не для себе все це вирощує.

А потім у неї ця пауза настала, діти перестали приїжджати, її життя почало в режим очікування, все чекало, коли ж приїдуть. Ось чергове літо прийшло, перша полуниця встигла, але її зовсім мало, грядка ще пару років тому висохла, хотіла жінка похилого віку якось її в порядок привести, але захворіла, потім сил уже не було, картоплю вже давно перестала саджати, сама не справляється , помідори, баклажани, огірки, за всім потрібно доглядати, а здоров’я не дозволяє. Любов Іванівна тільки для себе кілька кущиків тримала, адже діти тільки врожай забирали, в іншому не допомагали.

А звідки врожай, якщо нема кому на городі працювати? Пішла, зірвала пару полуниць, насилу випросталася, присіла на лавці і задумалася, коли ж був той останній раз, коли вона відерце дітям назбирала, чекаючи їхнього приїзду, і чи думала вона в той момент, що це буде останній раз. У неї на очі сльози навернулися. Любов Іванівна жила в селі, нікуди звідси переїжджати не хотіла, вважала, що все в неї є, раділа за сина, який добре влаштувався в місті, адже він про неї не забував, приїжджав, родину свою привозив.

Але тепер у матері нема чого брати з городу, і син із невісткою майже не приїжджають. Мати списувала це на зайнятість, але сьогодні зателефонувала синові, щоб дізнатися, коли вони приїдуть. А той сказав, що в тебе все одно врожаю немає, сенс нам їхати, ми краще тут купимо.

С

Літній жінці ця фраза ніби ножем у серці, отже, не потрібна вона рідним. Коли були сили, щоб городом займатись, приїжджали. А сил немає працювати, і дітям її бачити не хочеться.

Але нічого не вдієш. Заспокоїла себе, що мають свої проблеми. У всіх життя зараз важке, не кидають його зовсім…