– Мамо, як ти це терпиш? Переїжджай до мене! – Коли я побачила, що витворяє тато, не повірила.
Два роки я була в Польщі. Поїхала з дітьми, як війна почалась. І от зараз ми вирішили повертатися. Діти страшенно скучили за татом, ніяк не могли звикнути. Та й мені хотілося додому. Крім того, я страшенно переймалась через батьків. Вони ж не молоді допомоги потребують. Торік маму на пенсію відправили, вона страшенно через це переймалась, адже звикла все життя працювати і власну копійку мати.
Тож ми повернулися. Я мало не відразу й до батьків приїхала. Привезла чимало європейських гостинців – консерви всілякі, ковбаси, сири, солодке. Ще й дорогою мамі квіти придбала. Приходжу. Батьки мене зустріли. Вирішила відразу все до холодильника покласти. Відчинила, а там геть порожньо. Лиш на дверцятах якісь там соуси.
– Мамо, що у вас їсти зовсім нічого?
– Доню, не переймайся, картопля є, каші якісь он на полиці.
– І все?
Тут раптом втрутився тато.
– Хто не працює – той не їсть. Нехай на роботу йде!
– А куди ж візьмуть пенсіонерку?
– Можна прибиральницею влаштуватися, то не проблема.
– То що, ненька все життя вчителькою працювала, а тепер прибиральницею піде? Ну як так?
Виявилось, що батько поставив окремий холодильник собі. І там тримає свої харчі. Адже він ще працює і заробляє, вважає, що так правильно. Ненька ж з ним не сперечається, має пенсію шість тисяч і мовчить. Та ще й на комунальні дає половину.
– Доню, в мене ліки не дешеві, того так і виходить.
– Ну, якщо так, тато, то усі ці продукти для мами! – заявила я.
Звісно, батько страшенно образився. А тоді я запропонувала мамі:
– Переїжджай до нас, будемо всі разом якось.
– Ну, куди я ще тобі. Маєш двох дітей, чоловіка.
– Ну, тоді перестань вдома прибирати й готувати. Лиш половину хати доглядай і татові зовсім не допомагай ні в чому.
– Але ж як він самий впорається?
– А ось так, нехай знає!
Мама не хотіла, та врешті все ж послухала мене. Минув тиждень і батько подзвонив мені розлючений.
– Нащо ти маму підмовила. Тепер вона й не буде роботу шукати! Я ж як краще хотів.
– Вона своє вже відпрацювала. А ти поводишся жахливо.
– А чого це я маю працювати, а вона ні?
– Того, що ти чоловік!
Посварилися ми. Прикро мені, що такі в нас взаємини склалися, та інакше я не знаю, як його провчити. А ви що б зробили?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.