Мар’яна на кілька секунд зупинилася перед дверима квартири, глибоко зітхнула та увійшла.

Мама зустріла її радісною посмішкою, яка змінилася здивуванням:

-А де Олег? – запитала вона.

– Мамо, ти тільки не хвилюйся, – попередила її Мар’яна.

– Я думала, ви відразу після ЗАГСу до нас прийдете, хотіла стіл накрити. Чому ти так швидко повернулася? Подали заяву? Ви що, посварилися? – мама запитувала одне питання за іншим.

– Мамо, не були ми в ЗАГСі, я передумала виходити заміж, – сказала Мар’яна.

– Як передумала?

– Ось так. Передумала і все. Ми вже до ЗАГСу підійшли, я ногу на сходинку поставила і зупинилася. Запитала сама себе, чи я хочу стати дружиною Олега і прожити з ним все своє життя. І так мені стало нудно, так шкода себе! Ось я й передумала. Сказала: «Вибач. Я не вийду за тебе заміж. І пішла.

– Мар’яно, дзвони зараз же Олегу, вибачайся перед ним, скажи, що в тебе передвесільне пережиття і що все в силі, – попросила мама.

– Не дзвонитиму я нікому, і ніякого пережиття в мене немає. Навпаки, я зараз дуже добре почуваюся. Наче камінь із душі зняла. І чого я раніше цього не зробила?

Мар’яна пішла до себе до кімнати. В цей час у мами задзвонив телефон.

«Напевно, моя свекруха, що так і не стала нею», – подумала дівчина і зачинила двері, щоб не чути, як мама зараз вибачатиметься перед Вірою Вадимівною і називатиме свою дочку не розумною, вітряною і безвідповідальною.

Швидше за все так і було, бо мама увійшла до кімнати Мар’яни і одразу почала переконувати її в тому, що дочка вчинила вкрай нерозумно.

– Віра Вадимівна сказала, що Олег повернувся додому у пригніченому стані. Він не зрозумів, чому ти вчинила з ним так погано. Якщо він чимось не догодив тобі чи образив, треба було просто сказати йому про це, – говорила мама. – Кинути людину на порозі ЗАГСу! Ти розумієш, що зробила необдуманий вчинок?

– Мамо, Олег мене ніколи не ображав. Просто я уявила собі на хвилину, що він мій чоловік і батько моїх дітей, і зрозуміла, що не хочу цього.

– Ти не цінуєш свого щастя: Олег інтелігентний, освічений, вихований хлопець. Він тебе кохає, нарешті! Ти своїми руками руйнуєш своє життя. Якщо ти зараз відмовишся від нього, я не здивуюсь, що життя тебе «віддячить». І років за десять ти гірко плакатимеш і шкодуватимеш про сьогоднішній вчинок.

Мар’яна навіть не намагалася заперечувати мамі, бо майже все, що та казала, цілком відповідало дійсності. Дівчина могла б ще й додати до списку позитивних якостей Олега: він був дуже педантичний. Він ставився до тих людей, які складають плани і чітко дотримуються їх. А ще він був практичним. Наприклад, зимовий одяг та взуття він купував у лютому, коли наставав період сезонних знижок, а літні, відповідно, – у серпні.

При цьому його не можна було назвати скупим. Якщо він запрошував Мар’яну до театру, то квитки брав на найкращі місця. Але якщо цього місяця вони вже були у театрі чи ресторані, то наступний похід туди планувався лише за місяць. Це правило діяло завжди.

Якось Мар’яна, проходячи повз театральну афішу, зауважила, що в суботу даватимуть виставу, яку вона давно хотіла подивитися.

– Сходимо наступного місяця. Ми були в театрі тиждень тому, – сказав Олег.

Виставу Мар’яна, звісно, ​​подивилася – сходила на неї з подружкою.

Для сімейного життя це була не найгірша якість, але життя з Олегом уявлялося Мар’яні чимось схожим на рух фігур на шахівниці: якщо ти не кінь, тоді крокуй тільки вперед і тільки на одну клітинку.

Він і їх із Мар’яною життя розпланував на кілька років уперед ще тоді, коли вони тільки познайомилися:

– Коли ти будеш на останньому курсі, ми подамо заяву до ЗАГСу. Подавати будемо навесні, щоб весілля було у липні. Я наперед забронюю для нас тур таким чином, щоб у середині липня ти, якщо захочеш, могла шукати роботу. Хоча я вважав би за краще, щоб ти не працювала.

Щодо професії Мар’яни Олег теж мав свою думку і, звісно, ​​висловлював її. Молодій людині не подобалося, що дівчина стане журналістом.

– Де із твоїм дипломом можна працювати? – питав він. – У нашому обласному місті не так багато газет, лише одна телекомпанія. Отже, якщо захочеш працювати, швидше за все доведеться тобі викладати українську мову та літературу в якійсь школі. Або в бібліотеці.

– Все не так погано. ЗМІ – це не лише друкована газета. Редакцій у нас у місті – близько тридцяти. А якщо й область додати – ще більше, – відповіла Мар’яна.

— І тебе відправлятимуть за завданням редакції в якесь село висвітлювати важливу подію — відкриття нового корівника, — посміхнувся Олег. – Гаразд, не ображайся. Попрацюєш півроку-рік, потім підеш у декрет, а потім одразу на другий. Я думаю, що краще, щоб друга дитина була на два-три роки молодша за старшу – так їм буде цікавіше разом грати.

Все, що він говорив, було ніби правильно, але чомусь від цієї правильності Мар’яні було не по собі.

А тиждень тому вона поділилася з Олегом радістю: їй запропонували в серпні на місяць поїхати на стажування у Київ і, якщо все буде добре, візьмуть до штату у не найбільшу, але таки Київську редакцію.

– Навіщо тобі це потрібно? Не погоджуйся, адже ми вже все вирішили, – заявив Олег. – Все одно поїхати працювати у Київ ти не зможеш. Та й який із тебе журналіст? Я взагалі не знаю, навіщо ти стільки років втратила в університеті. Адже спеціальності так і не здобула. Що це за робота для жінки?

– Я боролася за це місце! Було вісім кандидатів, і я виграла конкурс! Як я можу відмовитись? Іншого такого шансу вже не буде, – обурилася Мар’яна.

– А якщо ти у столиці залишишся? Як же наш шлюб? – Запитав Олег.

– Ти теж переїдеш. Ти вже маєш досвід, ти легко зможеш знайти собі роботу. Та й перспективи у Києві явно кращі, ніж тут!

– Ти маєш рацію – у мене вже є досвід, і я через три роки в компанії дядька буду начальником відділу. А там? Починати з низів? Вибач, мені вже двадцять сім, я не хлопчик, щоб бути на побігеньках. Я звідси нікуди не поїду. І ти, якщо трохи подумаєш, зрозумієш, що в цій ситуації краще вибрати синицю в руках, ніж журавля в небі. Ти жінка, у тебе в пріоритеті має бути сім’я, діти, а не репортерське життя: сьогодні – тут, завтра – там. До речі, твоя мати зі мною абсолютно згодна.

Мама справді була згодна з Олегом, про що вона повідомила Мар’яні:

– Олег дуже розумно розмірковує. Тобі варто прислухатись до нього. Він готовий утримувати тебе та ваших майбутніх дітей. Тобі не треба буде працювати: займатимешся домом, дітьми – ти просто не уявляєш, скільки дівчат мріють опинитися на твоєму місці!

Після того, як Мар’яна відмовилася виходити заміж, мама майже тиждень вдавала, що не помічає її.

Проте батько, як здалося дівчині, був дуже задоволений усім, що сталося. Він навіть зателефонував у Київ своєму старому приятелю, і той вже знайшов для Мар’яни кімнату, причому зовсім недалеко від редакції.

– Домовилися на один місяць, але якщо ти там залишишся, оренду можна буде продовжити. Перший час, поки ти не влаштуєшся, я оплачуватиму кімнату, – сказав батько.

Минуло три роки. Олег мав рацію – він отримав обіцяне підвищення.

Мар’яна рада за нього.

Але найбільше вона рада, що три роки тому не вийшла заміж. Вона поки що не стала зіркою у світі журналістики. Натомість дівчина дуже любить і свою роботу, і те саме життя, і цікавих людей, які її оточують.

А зовсім недавно поряд з Мар’яною з’явився молодий чоловік, який дивиться на життя так само, як і вона.