Віра не знала, як усе подолати, адже її донька Марійка вирішила поїхати на заробітки. Молодший син Дмитро намагався заспокоїти її, запевняючи, що все у Марійки буде гаразд.

“Що їй тут робити? – думала Віра. – У селі роботи немає, навіть діти Марійки в місті ледве зводять кінці з кінцями”.

Незабаром до хати зайшов дід Іван. Він теж намагався втішити Віру, а Дмитра покликав на подвір’я для серйозної розмови.

Розмова виявилася нелегкою. Дід довго збирався з думками, перш ніж почати говорити. Так Дмитро дізнався правду про свого батька, який через надмірне захоплення чаркою пішов із життя.

Дід розповів, як Вірі було важко виховувати трьох дітей самотужки. Він хотів застерегти онука від повторення долі батька, адже останнім часом Дмитро став занадто захоплюватися алкоголем.

А тим часом Марійка їхала автобусом, спостерігаючи за іншими жінками, які теж прямували на заробітки. Більшість із них були вже немолоді, але добре одягнені й з красивими речами. Марійка задумалася: “Хочу так виглядати”. За останні три роки їй здавалося, що вона постаріла на десяток років.

Під час подорожі жінки роззнайомилися та почали ділитися своїми історіями. Виявилося, що Марійка була єдиною, хто їхав до Італії вперше. Одна з жінок попередила її, що інколи доводиться чекати місяцями, перш ніж знайдеться робота.

Ці слова схвилювали Марійку, адже грошей у неї було обмаль. Помітивши її тривогу, добра жінка непомітно підсунула клаптик паперу зі своїм номером телефону, запевнивши: “Якщо буде важко, дзвони, я допоможу”.

Коли Марійка прибула, її вразили місцеві краєвиди. Проте часу на милування не було – потрібно було вирішувати, як жити далі.

На щастя, їй посміхнулася доля. Водій автобуса познайомив її зі знайомою, яка допомогла знайти роботу. Жінка працювала в будинку сеньйори й влаштувала туди ж Марійку.

На базарі, куди вони разом пішли, несподівано до Марійки підлетів білосніжний голуб і сів їй на голову. Люди навколо фотографували це диво й говорили, що це добрий знак. Землячка пояснила: “Тут вважають, що це означає щасливу долю”.

Марійка була зворушена. У чужій країні люди ставилися до неї з добром, якого вона не завжди відчувала навіть удома.

Згодом італійці так прив’язалися до Марійки, що допомогли їй перевезти дітей і навіть брата Дмитра, який остаточно відмовився від спиртного.

“Марійко, ти дуже подобаєшся Федеріко, – сказала знайома. – Він постійно про тебе питає”.

Так і почалося їхнє спілкування. А як розвинулися їхні стосунки далі – залишиться таємницею.