Юра демонстративно збирав свої речі, не звертаючи уваги на вмовляння дружини та сльози маленької доньки.

– Юра, як так? – розгублено говорила Марія. – А як же ми? Куди нам? Як жити нам? Що робити?

– Працювати йди! – безапеляційно заявив Юра. – У нас на роботі всі дівчата за рік-півтора вийшли з декрету, а ти все вдома сидиш. Немає в тобі стрижня!

Так, дівчата на роботі у Юри всі – розумні, доглянуті, цілеспрямовані. Не те, що Марія. Та й йому вона тепер не пара. Він вже півроку як начальник відділу, а Марія хто? Звичайна домогосподарка! Ні, не пара вона йому, не пара.

Марія плакала і не знала, що їй тепер робити, як далі жити. Так, вона не працює, але Юра сам був проти того, щоб вона працювала. Він навіть інститут її переконав покинути, коли вона завагітніла. Та й Оксана тільки пішла в садок, часто нездужає. Ніхто не захоче брати працівника, котрий постійно буде брати відгули.

– Так ти сам казав…, – прошепотіла Марія, – та й Оксана…

– Що я казав? – почав сваритися на неї Юра. – Мало, що я казав! Думати треба самій, а не моїм розумом жити. Я досягнув всього сам, а ти чого досягла? Нічого! Мені соромно, що ти моя дружина! Ти – тягнеш мене на низ!

Юра виносив з квартири свої речі, велосипед, комп’ютер, телевізор, а Марія обіймала доньку, що плакала, і дивилася в одну точку. Шляхетним жестом Юра поклав гроші на комод, щоб було на що жити спочатку і коли двері за Юрою зачинилися, вона дала волю сльозам. У голові крутилося лише одне питання: “Чому?”. Ніколи він не показував, що йому щось не подобається. Навпаки, він завжди захоплювався нею і любив дочку. І плани були на майбутнє. На їхнє спільне майбутнє. І раділи вони разом, коли його перевели на посаду начальника відділу. А тепер виявляється, що вона баласт у його житті.

Але як би погано їй не було, а життя на цьому не зупинилося. Вона тепер не лише за себе у відповіді, а й за доньку. Допомогти їй не було кому, мама жила в селі, сама ледве кінці з кінцями зводила. Та й з орендованою квартирою треба було щось вирішувати.

– Юра правильно сказав, що мені треба працювати, – думала Марія. – А ще він має рацію в тому, що потрібно було свою думку мати, а не слухати і робити все, що він каже.

Наступного дня Марія відвела доньку в садок, прийшла додому і зателефонувала до господині квартири, щоб заздалегідь попередити про те, що їй доведеться з’їхати і пошукати щось дешевше. Хазяйка квартири, Віра Василівна, приїхала за півгодини. Вона одразу здогадалася, що Марія опинилася у скрутній ситуації.

– Дівчинко моя, – по материнські сказала їй Віра Василівна, коли Марія розповіла про те, що сталося, – Юра, звичайно, некрасиво вчинив. Але ти не тримай на нього образи, а почни своє життя влаштовувати. Життя саме розставить усе на свої місця. За квартиру не хвилюйся, ціну я тобі вдвічі знижу. Буде дуже важко, дзвони, щось придумаємо. Живи скільки потрібно.

Побачивши здивований погляд Марії, Віра Василівна пояснила:

– Я сама в молодості опинилася у важкій ситуації і якби мені тоді не допомогли добрі люди, я не знаю, як би все склалося. Завдяки їм я зараз живу добре і в достатку. Ось настав час і мені відплатити добром. Не розчаруй мене. І завжди знай: добрих людей більше, ніж поганих.

А йдучи, Віра Василівна бадьоро сказала:

– І обов’язково відновися в інституті! Вища освіта відчиняє багато дверей.

– Дякую Вам, Віро Василівно, – подякувала їй Марія, – я Вас не розчарую.

Марія й не розчарувала. Вона влаштувалася адміністратором в ресторані, відновилася в інституті, закінчила успішно навчання.

Спочатку, після розставання з Юрою, Марія мріяла, що зробить кар’єру, заробить купу грошей і покаже своєму колишньому чоловікові, як він помилявся. Їй хотілося, щоб він, побачивши її одного разу, таку всю шикарну та успішну, пошкодував би про свій вчинок.

Але потім вона зрозуміла, що не хоче нічого нікому показувати, а хоче жити щасливо і допомагати людям.

Марія допомагала мамі, їздила раз на рік із донькою на море та була щаслива по-своєму.

А Юра потім і справді пошкодував про розлучення, коли так і не знайшов “гідну пару” для себе. Тільки Марії це вже не було потрібно. Та й донька не захотіла спілкуватися з ним, він став для неї чужою людиною.

З кожним днем ​​Юра все більше відчував душевну порожнечу. Робота припинила приносити йому задоволення, сімейне життя більше не склалося, а близькі люди відвернулися. Натомість тепер у нього немає жодного баласту.