Марія вже живе у другому шлюбі 10 років. Але майже кожен день вона забігає до свекрухи, Олени Степанівни. Колишньої.

У них, на перший погляд, дуже цікаві відносини. Начебто нічим один одному не зобов’язані, але кожна намагається підтримувати щоденне спілкування. Хоча ні, вони – родички. У них спільна донька та внучка.

– Маріє, у мене молоко закінчилося, ти мені принесеш?

Знаєте, що ще цікаво? У матері рідний син набагато рідше з’являється, ніж її колишня невістка, давалося б, чужа їй людина. Якось так виходить, що нова сім’я Марії ближче і рідніше синівської виявилася, для Олени Степанівни. І чоловік Марії час від часу на підхваті – все-таки чоловічі руки теж потрібні.

Дивно як вийшло в житті: з чоловіком Марія розлучилася, зустріла іншого, створила нову люблячу сім’ю, а колишню свекруху зі списку найближчих родичів не викреслила. І не просто з’являється постійно з’являється у її домі, а й допомагає їй у всьому.

Якщо раптом здоров’я літньої жінки похитнеться, адже таке трапляється з людьми у віці, я здогадуюся, хто за нею буде доглядати .

Чи багато хто з нас здатні на такі вчинки? І яку внутрішню доброту потрібно мати, щоб вважати себе зобов’язаною допомагати мало не щодня чужій літній людині, але бабусі своєї доньки?

Я знаю Марію дуже багато років, у неї добра душа, вона людяна жінка. Дуже хочу, щоб в неї в житті все склалося дуже добре.