Марія Степанівна ніколи не могла б навіть передбачити, як складеться її старість.

Жінці завжди, здавалося, що все б мало бути добре: трикімнатна квартира, сини та донька, і навіть вже троє онуків мала жінка.

Однак життя піднесло їй несподіваний поворот, і тепер сім’я Марії Степанівни перебувала в центрі важких суперечок та непорозумінь.

Саме сім років тому її син Олексій одружився та переїхав жити разом із своєю дружиною до матері.

Для Марії це було досить таки непростим рішенням, але вона погодилась і благословила свою дитину у щасливе самостійне життя.

Олексій з дружиною планували відкладати гроші на покупку власного житла і на той час це здавалося єдиним можливим варіантом, щоб мати гарне майбутнє. Але ці сім років дуже змінили ситуацію в родині і не в кращу сторону, на жаль.

Марія Степанівна оселилася в найменшій кімнаті своєї квартири, яку в силу її розміру та старовинного планування можна було назвати лише коморою. Але мати хотіла лише, як краще для своїх дітей, тому поступилася.

У її кімнаті було лише одне маленьке вікно, через яке проникало зовсім мало світла. Ця частина квартири здавалася відрізаною від решти житлового простору, і Марія відчувала себе дуже самотньою, наче й жила сама.

Всі три кімнати, на яких раніше, відповідно до домовленостей, була рівна частка для кожного з родини, були зайняті Олексієм, його дружиною Ларисою, а згодом і їхніми двома дітьми.

Відчуття того, що, вже немолода, мати повинна задовольнятися тим, що залишилось, поступово стало для Марії дуже гнітючим.

Проблеми почали лише наростати, коли дочка Марії, Ірина, яка давно вийшла заміж і переїхала жити до свого чоловіка, вирішила, що їй слід отримати свою частку від квартири матері.

В той час Ірина та її чоловік опинились у досить таки складній фінансовій ситуації через великий кредит, який вони не могли погасити чимало часу.

Ірина звернулася до матері з проханням продати квартиру та віддати їй частку. Це стало великою несподіванкою для Марії, адже вона не очікувала від своєї дочки такого звернення. Спочатку сім’я була проти цієї ідеї, однак Ірина наполягала.

Вона пояснювала, що у неї немає іншого виходу і що це буде правильним кроком. Ірина сказала, що не буде жити в скруті, поки вони спокійно собі в квартирі живуть, а їй від того нічого немає

Тоді Олексій разом з дружиною Ларисою вирішили віддати свої заощадження, які відкладали, на допомогу сестрі і взяти на себе частину фінансового тягаря.

Вони погодились віддати свої заощадження, аби Ірина могла розплатитися з боргами і вони й далі мали дах над головою. За це Ірина відписала свою частку в квартирі на свого брата Олексія.

Але навіть після цього ситуація не покращилася, на жаль, а навпаки — розпочалась нова хвиля неприємностей та непорозумінь.

Згодом Олексій і Лариса зробили ремонт в усіх кімнатах квартири, навіть у кімнаті матері, Марії. Однак усе це в них лише збільшувало відчуття, що тепер вони є фактичними власниками квартири, а Марія була зайвою в своєму власному домі. І з кожним днем вона відчувала це все ще більше.

Спочатку Лариса, дружина Олексія, поводилася стримано та з повагою до своєї свекрухи, але з часом її поведінка змінилася дуже, але не в кращу сторону, на жаль.

Невістка почала відчувати себе більш впевненою в своїх правах на квартиру, адже з чоловіком вони стали мати дві третини майна.

І, коли свекруха почала скаржитись на те, що їй стало тісно і що їй не вистачає місця, Лариса прямо сказала, що вони можуть орендувати Марії окрему невеличку квартиру, чи кімнату в гуртожитку, або хатину в селі, якщо їй не подобається жити з ними.

Невістка додала, що Марія повинна бути вдячна за те, що взагалі живе не з власною донькою, яка, судячи з усього, взагалі відвернулась від власної матері, а з невісткою, яка ще непогано рахується з нею.

Ці слова стали для Марії справжнім тягарем на душі. Вона відчула, що в її родині немає місця для її думок і почуттів.

Лариса поставила її в таку ситуацію, де вона була змушена задовольнятися тим, що є, щоб покинути квартиру. І це було дуже непросто для Марії, адже вона завжди прагнула зберегти гармонію в родині, але її життя виявилось відкинутим на другий план.

А, в той час, сама Лариса вважала, що все, що робить вона і її чоловік, — це просто допомога матері Олексія. Вона також вказувала на те, що Марія абсолютно не займається домашнім господарством.

Матір, мовляв, навіть не вчать користуватися пральною машиною, а всі побутові питання давно вирішуються нею. Продукти для родини купують вони з чоловіком, прибирання і готування — також на їхніх плечах.

Лариса відчувала, що її вклад у родину — це більше, ніж те, що насправді робить свекруха. А ще додавала, що Марія, мовляв, повинна бути вдячна, що не живе з дочкою, яка, очевидно, зовсім забула про неї.

Марії здається, що її старість стає все більш важкою. Раніше вона завжди була важливою частиною родини, з нею рахувалися, а тепер рідні просто відвертаються від неї, вона вже не така важлива для них.

Мати ні з ким вже не сперечалася. З одного боку, вона не хотіла руйнувати стосунки з дітьми, але з іншого — не могла змиритися з тим, що її життя і здоров’я стали для них малозначущими.

Як краще вчинити в цій ситуації? Чи повинна Марія залишитися в квартирі та поступитися своїм комфортом заради збереження родинного єднання, чи може вона все ж вимагати більшої уваги до себе та свого місця в родині?

Як зберегти свою значимість та водночас не втратити хороших стосунків з дітьми? Як має вчинити мати, щоб діти рахувалися з нею і не вважали, що їй нічого вже не потрібно, бо пенсіонерка вона?