– Алло! Марино, ти вдома? Ми їдемо… – почувся у слухавці голос Андрія.

– Звісно, ​​вдома. Давайте, приїжджайте швидше… Чекаю з нетерпінням! – лагідно промовила Марина.

– Марино, ми скоро приїдемо! – почувся голос Віри, дванадцятирічної доньки Андрія.

Марина награно засміялася і натиснула на телефоні кнопку закінчення виклику. Жінка сердито кинула мобільний на диван, подивилася в дзеркало і прошипіла, скорчивши при цьому смішну гримасу:

“Ми скоро приїдемо!… Спочатку потрібно дізнатися, чи чекають на тебе тут, а потім їхати!” – промовила вона у дзеркалі.

На очі жінці попався флакончик з парфумами та косметичка. Вона схопила милу рожеву сумочку, засунула парфуми до іншої косметики, нервово смикнула блискавку і забрала сумочку на верхню полицю шафи.

Марина ледве стримувала себе, коли під час минулого візиту дочка чоловіка від першого шлюбу завзято лила на себе її улюблені парфуми, а потім взяла дорогу помаду і кілька разів намазала губи.

“Вічно свій ніс скрізь пхає! Як же було добре, коли її не було! Так ні, приперлися разом зі своєю матір’ю! Господи, ну за що мені все це?!” – простогнала жінка і сіла на диван.

Марині на очі потрапила фотографія, що стояла на тумбочці. На зображенні була сама Марина та її чоловік Андрій. Фото було зроблено ще до того, як у житті Марини почався справжній кошмар. А почався він у той момент, коли колишня дружина її коханого чоловіка – Анастасія повернулася з-за кордону. Та ще й доньку із собою привезла…

– Я не зможу прийняти чужу дитину! Не потерплю її у нашій квартирі! – в невдоволено вигукувала Марина найкращій подрузі телефоном.

– Марино, ну ти ж чудово знала, що в нього є дочка. І дівчинка не житиме у вас. Лише на якийсь час приходитиме в гості до тата. Тебе ніхто не просить любити її, але проганяти її ти теж не можеш. Інакше з Андрієм ви точно посваритеся. – умовляла Марину співрозмовниця.

І ось настав той момент, коли настав час Марині познайомитися з Вірою – донькою Андрія від першого шлюбу. Того дня Андрій вперше привіз дівчинку в гості, щоб познайомити із нинішньою дружиною. Марина дуже нервувала, але щиро намагалася тримати себе в руках.

“Це ж просто дитина. Ну буде приїжджати періодично. Їй вже дванадцять, тому залишилося потерпіти всього кілька років. Потім вона виросте, а я Андрію своїх народжу, і житимемо щасливо.” – заспокоювала жінка сама себе, дивлячись у вікно на осінній краєвид.

Віра приїхала у гості. Дівчинка виявилася, хоч і жвава, але досить доброзичлива. Нічого особливого не вимагала. Звичайно, зсередини Марину роз’їдали неймовірні ревнощі, коли Андрій обіймав Віру і називав її своїм улюбленим малюком. Але Марина щосили намагалася тримати себе в руках, щоб уникнути конфлікту на рівному місці.

Перша зустріч пройшла просто чудово. Марина була задоволена собою. Тільки щастя жінки тривало не так довго, як їй хотілося б. Справа в тому, що Віра з того часу почала з’являтися у квартирі Андрія та Марини буквально кожних вихідних. І, якщо раніше це були тільки посиденьки на півгодини, то тепер Віра проводила вдома в Андрія та Марини всі вихідні безперервно.

Якось Марина спробувала обережно натякнути чоловікові, що можна запрошувати дівчинку хоча б через вихідні:

– Марино, ну що ти таке кажеш? Віра вісім років жила з матір’ю за кордоном. Я її не бачив. І тепер, коли вона сама до мене тягнеться, ти хочеш, щоб я від неї так просто відвернувся?! – несхвально відповів Андрій на пропозицію дружини запрошувати дівчинку трохи рідше.

– Андрію, я взагалі-то теж людина! І я також хочу відпочивати! Я весь тиждень працюю, а у вихідні повинна готувати для твоєї доньки, поки її дорога мама прохолоджується! – Марина не змогла стримати потік емоцій, що наринули, і практично перейшла на підвищенні тони.

– Марино, що ти зараз від мене хочеш?! Ти ж чудово знала, що я маю доньку, і вона завжди буде! – Андрій також підвищив тон.

– Я хочу жити нормально, а не щоб на мене дівчину звалювали, і я з нею поралася. У неї мати є, то нехай і займається з нею у вихідні, а не сюди відправляє. І взагалі, вона вже не така маленька, тож може й одна вдома посидіти!

Андрій вийшов із кімнати і голосно гримнув дверима. А Марина розплакалася, затуляючи обличчя руками. Хвилин через десять пролунало клацання дверного замку. Андрій кудись пішов…

З того часу сварки в парі виникали із завидною регулярністю. Марина почала тихо ненавидіти падчерку. Але щоб не сваритися з чоловіком, жінка вдавала, що дуже рада бачити дівчинку. Ось і цього разу Марина насилу стримувала себе, прибирала свої речі, щоб дочка чоловіка нічого не брала.

У дверному замку почувся поворот ключа. Двері відчинилися, і в коридорї з’явилися Андрій із дочкою.

– Марино, ми вдома! – почувся голос Андрія.

– Ми вдома! – у такт батькові вигукнула дівчинка.

Марина натягла на обличчя чергову усмішку і пішла до коридору зустрічати гостей.

– Привіт, проходьте, мийте руки. Зараз обідатимемо, а потім можна і в парк сходити! – Жінка намагалася говорити щиро.

Дівчинка зняла верхній одяг, і одразу побігла на кухню.

– О! Мій улюблений тортик. Марино, а ти даси мені шматочок?

– Зараз! Андрію, а ти чого не роздягаєшся? – звернулася вона до чоловіка.

– Марино, тут така справа. Загалом мене Настя попросила за півгодини за нею в салон заїхати. Вона пішла на стрижку. А потім вона хотіла ще до торгового центру з’їздити, подивитися ліжко нове для Віри. – сказав Андрій трохи винувато.

– А що, хіба вона не може на таксі з’їздити? – ображено спитала Марина.

– Слухай, ну не чіпляйся. Ви з Вірою вже потоваришували, тобі ж буде не складно з нею посидіти. Тим більше, що вона може вийти погуляти надвір.

Андрій поїхав. Марина була в не собі від люті. Вона сиділа вдома цілий день, бо Андрій повернувся лише ввечері.

– Марино, збирай Віру, там Настя внизу чекає. Зараз я їх швиденько відвезу. А завтра поїду до них ліжко нове збирати! – натхненно заявив Андрій з порога.

– Де ви були аж до вечора? – спитала Марина, вийшовши у коридор.

– Марино, ти чого знову починаєш? Я ж тобі вранці казав, що треба в магазин. Потім ми заїхали до кафе, посиділи, бо зголодніли.

– Тобто ви з нею сиділи у кафе, а я тут вдома з вашою дитиною! Скільки це триватиме? – у  цей момент до коридору вибігла Віра.

– А ти чого це на тата сваришся! Мама на нього ніколи не сварилася! – голосно сказала дівчинка.

– Віро, збирайся. Мама внизу чекає. – тихо сказав Андрій.

Чоловік забрав доньку, і повернувся додому тільки за північ. Марина вдала, що спить. Розмовляти з чоловіком після того, що сталося, їй зовсім не хотілося…

Наступного дня Марина прокинулася від того, що в коридорі наче щось упало. Вона вийшла подивитися і застала чоловіка, коли той взував кросівки.

– Ти куди? – спитала вона сонним голосом.

– Вибач, розбудив тебе. Я вчора говорив куди. Потрібно дочці зібрати ліжко.

– А може, ти не до дочки так біжиш, а до своєї колишньої дружини?

– Ти знову починаєш сварку на порожньому місці? – грізно спитав Андрій.

– На порожньому місці? Ти на телефон свій пароль поставив, щоб я не бачила твоїх повідомлень коханій дружині? Зізнайся, досі любиш її? – з очей Марини покотилися сльози.

– Слухай, як же мені набридли твої нескінченні сварки та претензії! Ти щодня влаштовуєш ці розбирання! Тобі все не подобається! Ти просто дістала зі своїми ревнощами! – сказав Андрій і пішов, голосно гримнувши дверима.

Марина вкотре заплакала. Все вказувало на те, що Андрій досі любить свою колишню дружину. Адже це вона його покинула, коли познайомилася з бізнесменом зі Швейцарії. Анастасія тоді розлучилася з чоловіком, взяла дочку та поїхала до коханого.

Андрій дуже сильно переживав. Саме в той період він і познайомився з Мариною. Вони покохали одне одного. Якоюсь мірою Марина стала для чоловіка справжнім рятівним кругом.

Тільки ось життя за кордоном у Анастасії не задалося. Новий коханий виявився зовсім не тим, за кого себе видавав. Анастасії з дочкою довелося повернутися до рідного міста, зіпсувавши тим самим життя Марині…

…Марина чекала чоловіка до вечора. Але ні ввечері, ні вночі він так і не з’явився. Жінка чекала на нього всю ніч, а на ранок вирішила зателефонувати:

– Ти де? – сухо спитала вона у слухавку.

– Я в Олега якийсь час поживу. Вчора тобі хотів подзвонити, але подумав, що ти вже спиш.

– І з чим пов’язане твоє рішення?

– Мені треба розібратися в собі, Марино…

Минуло два тижні. Марина та Андрій весь цей час не спілкувалися. Якось вона поверталася з роботи і вирішила прогулятися торговим центром.

– Ось так зустріч! Ну, привіт, суперниця… – в одному із магазинів до Марини підійшла Анастасія.

– Здрастуйте! – сухо відповіла жінка.

– А що це ти така сумна? Андрійко пішов? Так тобі треба! Знатимеш, як чуже брати! – хитро сказала Анастасія.

– Ти сама його покинула!

– Я покинула, а ти підібрала! У нас із Андрієм дочка, і я все зроблю заради того, щоб повернути чоловіка! Він, до речі, у нас щодня буває… А ти й надалі одна сиди!

Марина поспішила піти. Цього ж вечора вона вирушила додому до друга, у якого жив Андрій. На щастя, жінка зустрілася з чоловіком у дворі будинку.

– Марино, а що ти тут робиш? – Запитав Андрій, побачивши дружину біля під’їзду.

– Це ти що тут робиш? Андрію, визначся… Що між нами відбувається? Сьогодні я бачила твою колишню дружину у торговому центрі. Вона ясно дала зрозуміти, що все ще любить тебе і збирається повернути!

– Я знаю… – тихо відповів Андрій.

Марина уважно подивилася на чоловіка.

– Мені й самому здавалося ще недавно, що я її досі кохаю.

– А тепер?

– А тепер я зрозумів, що люблю лише тебе. А до Насті давно всі почуття охолонули. Просто її увага тішила моє самолюбство. Адже вона мене покинула, а тепер повернулася з повинною. А я люблю лише тебе. – сказав Андрій і підійшов до дружини.

– Мені дуже важливо було почути це від тебе, бо я вагітна. У нас буде малюк… – тихо промовила Марина.

Андрій повернувся додому цього ж вечора і більше не йшов. Віра продовжила приходити в гості до батька, але не так часто й поводила себе більш стримано. Пізніше з’ясувалося, що Анастасія просила в дочки діяти Марині на нерви…

…Незабаром у Андрія та Марини народився хлопчик. Чоловік проводить із сином багато часу, але й доньці не забуває приділяти увагу. А Анастасія знову зустріла заможного чоловіка, і навіть казала всім довкола, що скоро поїде у Київ до нового чоловіка. Тільки поки що він не поспішає кликати її ні до себе, ні заміж.