Моя молодша сестра Марія була на два роки від мене молодша і дуже вродлива. Тому, коли її посватав Степан, то батьки були дуже раді, адже вона йшла в дуже багату родину за мірками села. Проте, те, що вона туди йде за наймичку їй якось не пояснили.

Марія не мала спокою ні в будень, ні в свято, бо все робила біля господарки, а свекруха те й знала, що нею поганяти та всім розказувати, що взяли таку бідову дівку, що нічого не вміє робити.

– Та якби в них вдома була корова, то вона б могла біля того ходити, а то навіть не знає, як молоко на сметану класти аби більше було сметани, ніж скислого! Та ні вареника не зробить, ні сирника! Пусте!

А Марія дуже старалася аби свекрусі вгодити, вона навіть після того, як приводила на світ дітей, не була звільнена від того, що має корову видоїти і всім дати їсти. свекруха казала, що вона молода і має працювати. а вона з дитиною посидить. Може, Степан й жалів жінку, але проти слова матері не йшов.

Марія привела на світ четверо діточок, все бігала і крутилася, а потім гоп і її не стало.

Аж тут чоловік в голову зашкрябався, що лишився сам і що тепер робити? Мати його була ще при думці, що на її синочка пів села молодиць злетиться, а діти тому не завадять. Але ніхто не пішов!

Розумієте, всі ж бачили, що Степан собі походжає паном разом з матусею, а моя сестра крутиться та на всіх працює і слова кривого не має коли сказати. навіть, коли ми до неї приходили в гості, то вона вся була на бігу – там порається біля худоби, там доварює обід, там діти хочуть маминої ласки. Я їй казала аби вона лишала того чоловіка та й верталася до нас.

– Добре тобі, Віро, ти дітей з чоловіком не пристарала і вернулася до мами, а мої тата хочуть. Та й як я все це лишу, я ж тут стільки свого мозоля вклала…

Але пішла в засвіти і нічого з собою не взяла, лиш діти сиротами лишилися. Хоч старшому й було двадцять два роки, але молодші були по десять, дванадцять і шістнадцять років. То ще діти, які хочуть мами.

Пожив Степан сам пів року, а потім зрозумів, що все валиться навколо, в стайні реве худоба та квичить, поля заростають, діти від рук відбилися. Кинувся по молодицях з залицяннями, а ті тільки коло скроні крутять:

– Ти вже одну на той світ відправив, а ми ще жити хочемо. Чи ти думаєш, ніхто в селі не бачив за що ти жінку маєш?
І отак він до мене й добрався, бо я вже роки сама ще й бездітна. Я не довго думала, бо й так сестриних дітей любила і до них приходила та й до себе кликала.

– Добре, Степане, піду, але ти май на увазі, що я не сестра, я тобі не наймичка, бо я йду на діти, а не на твої свині й поля. Або буде по-моєму, або не буде ніяк.

Степан погодився і я перейшла жити до них. За багато років згадала свекруха й як доїти корову і як свиням їсти давати. А її синочок зрозумів, що з-під двох свиней вичистити не так вже й просто. Почухалися вони трохи в голову, що я не йду на поступки і мені десь шипіння свекрухи і сварка Степана.

– Як не можете справитися, то чого стільки тримати? Хочете на базар возити, то працюйте, а я лиш поможу, але за вас робити не буду.

Я могла й видоїти і їсти дати, але як бачила, що зі мною йдуть ще працівники. Діти помагали, кожен мав свої обов’язки, а те, що ми не могли зробити, то Степан наймав робітників аби вчасно поле обробити і зібрати.

Отак я вже двадцять років живу зі Степаном і з сумом думаю, що й сестра моя б могла старість з ним зустріти, якби мала інакший характер. Чи я собі придумую?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота