Лілія вже давно поставила сама собі невтішний діагноз – ревнощі. Це не лікується, вважала вона і так говорила своєму чоловікові щоразу, коли він просив її не влаштовувати істерики через дрібниці. Бабуся Макара, її чоловіка, часто говорила онукові, що дружина ревнує його «до кожного стовпа». Макар щиро не розумів, до чого тут «стовп», але не міг посперечатися, що Лілія насправді надто ревнива.

— Ти що влаштувала мені в магазині? – суворо запитував Макар уже вдома, коли вони, кинувши покупки на касі, пішли з супермаркету, бо Лілі не сподобалося, як Макар глянув на касирку, і вона прямо там влаштувала скандал.

Макар, згоряючи від сорому, залишив її разом із покупками, але вона вирішила відмовитися від того, що вибирала майже півдня і кинулася за ним слідом.

— А що ти на неї дивився? Мабуть, роздягав її в думках? Та на кого там дивитися? Ні шкіри, ні пики.

— Я навіть не знаю, як виглядає ця дівчина чи жінка, про яку говориш, я задумався, бо згадав, що обіцяв Сергію сьогодні довіреність виписати, я його у відрядження відправляю, а натомість промотався з тобою по магазинах, дарма час витратив.

— Ну так, звичайно, тепер ти знайдеш тисячу пояснень, аби тільки не визнати своєї провини. Що ж ти з магазину не поїхав до офісу, якщо це так важливо?

— Тому що Сергій зараз сам до мене приїде, довелося людину з місця зривати.

— Чоловіча солідарність, навіть людину зривати довелося, аби себе виправдати.

— Ліля, послухай, припини мене вже ревнувати на порожньому місці, інакше до добра це не доведе!

— А ти мені привід не давай, тоді й ревнувати не буду.

Макар хитав головою. А він і не давав їй привід, просто Ліля завжди бачила те, чого не було насправді. Видно, талант у неї такий, не інакше. Але Макар утомився їй щось пояснювати. Одружився він на Лілі з великого кохання, але через п’ять років спільного життя, за які вона влаштовувала йому незліченну кількість разів ось такі істерики, поступово вбивало кохання. Макар навіть часом замислювався, а чи з тією людиною він долю свою пов’язав. Ще кілька років, і йому життя в цілому немилим стане.

Макар мав свою невелику фірму зі створення медіаресурсів, а Ліля працювала в міській адміністрації. До посади своєї вона йшла дуже довго, тому втрачати престижне місце не хотіла і щоразу, коли Макар заводив розмову про дітей, вона нагадувала, що поки для неї важливіша кар’єра. Ось коли міцно сидітиме в новому кріслі, тоді можна буде подумати, але за однієї умови – дитині відразу няню найме.

Макару таке ставлення Лілі до сімейних цінностей не подобалося, але він з повагою ставився до її думки і квапити не міг. Він не раз пропонував Лілі взагалі піти з роботи, але швидко зрозумів, що це марно. Вона працювала не заради грошей, а заради мети – обійняти посаду якомога вище.

Невдовзі приїхав Сергій, помічник Макара, вони обговорили деякі питання. Коли Макар вийшов його проводити, даючи повчання, щоб нічого не забути, Сергій запитав:

— А Лілька чого знову не в дусі? Чи посварилися? Ходить, надута.

— Та як завжди, – знизав плечима Макар, – ревнощі спокою не дають.

— Ревнує, значить любить, – посміявся Сергій, – а то я часом замислююсь, чи мене любить моя Наташка. Ні разу сцену ревнощів не закотила, я навіть перевірки влаштовував, з її подругою фліртував, а їй хоч би хни.

— Заздрю, – Макар потиснув другу руку, побажавши вдалої поїздки.

Увечері Макар засидівся за комп’ютером, листуючись із замовником, з яким не співпадали часові пояси. А коли, нарешті, звільнився і зайшов у спальню, геть-чисто забувши про денну сварку з дружиною, ліг на ліжко і спробував її обійняти, вона різко скинула його руку, ніби тільки й чекала цього моменту.

— Іди касирку обіймай! – Фіркнула Ліля і тут Макар не витримав.

Схопившись із ліжка, він схопив ковдру з подушкою і широким кроком попрямував до дверей, потім різко розвернувся на порозі і сказав голосно й переконливо:

— Я переночую в кабінеті, а якщо ти не заспокоїшся, то завтра я взагалі не прийду додому ночувати. Набридло!

Вранці Ліля розбудила чоловіка ніжним поцілунком, принесла йому каву.

— Макар, вибач за вчорашнє. Ну, ти ж мусиш мене зрозуміти. Ревнощі це хвороба, яка не лікується. А такого чоловіка неможливо не ревнувати.

— Мені це зовсім не подобається, Ліля, а коли в тебе невиліковна хвороба, може, самотність допоможе в такому разі?

Він говорив настільки серйозно, що Ліля мимоволі замислилась. А якщо справді він піде, адже рано чи пізно всякому терпінню кінець приходить, і вона постаралася бути лагідною. З того дня надовго в будинку оселилася тиша та спокій. Ліля стала такою поступливою, якої він її давно вже не бачив. І хоча Макар мав дуже багато роботи і йому часом доводилося затримуватися в офісі, він попереджав дружину і приходив додому з букетами її улюблених троянд. А вона чекала його зі смачною вечерею, хоча до божевілля хотілося запитати, чому він не може спланувати роботу так, щоб не затримуватися, чи все ж таки не в роботі справа…

Макар знову почував себе щасливим, але щастя вічним не буває. Воно як зебра, смугасте – ось воно є, а варто зробити крок, і його немає.

Одного погожого дня Ліля подзвонила Макару, коли він був на роботі.

— Макар, ти сильно зайнятий?

— Ні, а що?

— Виручи, а! Дуже потрібно. Я маю поїхати з робочих питань до дитячого санаторію за місто, а машину залишила на техобслуговування. Відвезеш?

— Без проблем, – погодився Макар, навіть порадівши, що зможе відволіктися від міської метушні, прокотившись за місто.

Заїхавши на територію санаторію, Макар мимоволі замилувався. Уздовж стежок височіли величні кедри, скрізь на території стояли вирізані з дерева постаті казкових персонажів. Діти гуляли з батьками. Пташки співали. А повітря яке! Благодать!

— Ти погуляй поки, я сподіваюся, що швидко повернуся, – сказала Ліля і попрямувала до будівлі, коли до Макара кинулося дівчисько років чотирьох зі словами: «Таточко приїхав! Ти де так довго був? Вона обхопила Макара за коліна, а він стояв, як укопаний, кидаючи погляд то на Лілю, що обернулася і теж стала, як ті дерев’яні постаті, то на матір дівчинки, що поспішала за дитиною слідом.

Молода жінка, що розчервонілася від збентеження, підбігла до дочки і обережно спробувала розчепити її обійми.

— Дашенько, рідна, це не наш тато! – Потім підняла голову на Макара, – пробачте заради Бога нас і знову почала пояснювати дівчинці, що помилилася.

І тут Ліля почала розмову:

— І що тепер ти скажеш, любий! Що знову Ліля не права?! Ще раз повториш, що я нагадую?

Дівчинка подивилася з переляком на Лілю і відпустивши Макара, притулилася тепер до матері, тремтячи, як кошеня, що опинилося під зливою.

— Чому тітка кричить на тата? – Запитала Даша, а мати її присіла навпочіпки і почала їй щось шепотіти, обійнявши міцно.

— Ліля, не кричи при дитині, візьми себе в руки, ти налякала дівчинку! – суворо глянув на неї Макар.

— Ах, подивіться ви на нього! – Ліля не збиралася замовкати, – нагуляв на боці і мені ж рота затикає! Не вийде тепер, любий мій, не вийде!

Інші мами, що гуляли з малюками, почали швидко виводити дітей подалі від епіцентру скандалу. Мама Даші теж взяла її за руку, але та не хотіла йти.

— Хай тато з нами йде!

— Тато! – виплюнула Ліля це слово, – а справді, чому ти не йдеш із ними? Давай, уперед, і з піснею! А я на розлучення подам і на поділ майна, тільки постараюся, щоб тобі нічого не дісталося! Ти ж мене зрадив.

— Вибачте нас, – звернулася жінка до Лілі, це не батько моєї дочки, Даша помилилася. Не сваріться, будь ласка, тут же діти!

— А ти рот закрий взагалі, тобі слова не давали, – наказала Ліля, – він поки що мій чоловік за законом. Ось стане твоїм, тоді й командуй!

Жінка підняла дівчинку на руки, ще раз вибачившись перед Макаром, і швидко пішла геть, а Даша гірко плакала та кричала: Тато!

— Лілю, охолонь негайно! – Макар схопив її за плечі і подивився в очі. – Дівчинка помилилася, а ти таке тут влаштувала, ти взагалі у своєму розумі?!

— Ах, треба ж! Я ж ще й крайньою залишилася. Наче я не бачу, що вона твоя копія! Чого ж ти до них не пішов? Мої зв’язки потрібні, розумію! Але тепер ти без усього залишишся!

— Лілю, ти переходиш усі межі. Я не збираюся виправдовуватися в тому, в чому немає моєї провини!

— А що ж вона без твого відома, мабуть, народила? Але ж ти так хотів дитину і ось, вона в тебе є! Біжи, наздоганяй, заспокой доньку!

Макар намагався говорити якомога спокійніше, а Ліля не відмовляла собі в задоволенні висловити чоловікові все, що про нього думає, і образливіше, і голосніше.

— Ліліє Іванівно! – Почула голос за спиною і здригнулася. – Щось трапилося?

До неї прямував директор санаторію.

— Ні, все гаразд, – відповіла Лілія, струсивши головою, і суворо подивилася на чоловіка, – Додому можеш не повертатися і мене не чекай, сама дістануся якось, – процідила крізь зуби і пішла з гордо піднятою головою.

Макар почухав потилицю і сів у машину. Лілю він все ж таки дочекався, але вона пройшла повз, навіть не глянувши на нього, і вже через пару хвилин сіла в таксі.

“Ну от і все!” – вголос промовив Макар і побачив жінку, яка поспішала до його машини, маму маленької Даші. Він вийшов назустріч їй. Жінка була стривожена.

— Ви пробачте ще раз, – знову почала вона, – я поклала Дашу спати, вона так перехвилювалася, що я навіть злякалася за неї. А вам із дружиною я пояснити хотіла. Чи бачите, ви насправді дуже схожі на мого чоловіка. Він загинув… Здалеку так і здається, що ви це він, але зрозуміло, що обман зору, зовсім інші риси. Але Даша, вона зовсім маленька, не розуміє ці речі. Вона дуже любила батька і щовечора просить, щоб Фея з казок виконала її бажання та привела тата, який, як вона вважає, загубився. Ви скажіть своїй дружині, що ми не хотіли псувати їй настрій і мені дуже ніяково.

— Думаю, що в мене більше немає дружини, – з сумом зітхнув Макар і, побажавши жінці удачі, поїхав.

Додому повертатись зовсім не хотілося. Він вирушив до офісу, і там залишився ночувати. Для себе він вирішив, що не ділитиме з Лілею майно, нехай все залишиться їй, а він зможе купити собі все нове, благо, замовників у фірми достатньо.

Наступного дня він винайняв на якийсь час квартиру, і поїхав додому по речі. Ліля, на диво, була вдома серед білого дня і пила коньяк.

— Будеш? – Запитала, простягаючи Макару пляшку.

— Дякую, не вживаю, якщо ти забула, – відповів він.

— Я нічого не забула, – відповіла жінка, — І навіть те, що ти мені роги наставляв стільки років. Вірним хотів здаватися, а в самого донька росте. Вітаю! Збулася мрія ідіота.

Макар нічого не відповів, йому більше не хотілося взагалі розмовляти з цією жінкою. Ні про яке кохання вже й мови не було, взагалі всі почуття до неї зникли. Він мовчки зібрав речі, а коли йшов, Ліля сказала, як змогла:

— Не розраховуй, що тобі щось дістанеться після розлучення. Я через тебе без роботи залишилася, попросили написати «власним» через твою донечку!

Ліля голосно засміялася, а Макар відповів із порога:

— Через себе, Ліль, через себе ти втратила все!

Макар вирішив перевернути цю сторінку життя і ніколи не згадувати минуле, де він був щасливим так недовго. Та й часу не було на жаль. Він подав документи на розлучення, а коли одержав його, зайнявся пошуком житла для себе. Так як часу самостійно займатися цими питаннями не було, вирішив звернутися до ріелторської компанії і яким же було його здивування, коли побачив там ту саму жінку з санаторію. Вона його теж одразу впізнала і злякано запитала:

— Щось трапилося? Ви через той інцидент?

— Та ні, з чого ви взяли?

— Ну, просто там галас був з-за випадку з Дашею. Мене директор викликав, розпитував, як усе було. Я розповіла, що сталася помилка. А потім думала, що раптом у вас неприємності якісь через це і ось ви прийшли.

— Я прийшов до вас як до професіонала своєї справи, а та пригода мене нітрохи не турбує, це навіть було на краще, – сказав і зрозумів, що ляпнув не те, дівчинці на користь це зовсім не пішло, – для мене на краще, вибачте . Допоможіть мені знайти нормальний будинок!

Жінка посміхнулася і почала ставити стандартні питання, а коли зробила для себе всі нотатки, пообіцяла передзвонити за кілька днів.

До справи своєї вона справді підійшла з великим професіоналізмом. У вихідні зателефонувала Макару і запропонувала проїхати кількома варіантами. Про кожного вона розповідала абсолютно все, і надвечір Макар уже знав, який із будинків він неодмінно купить.

— Дякую вам, Надія, – сказав Макар і зніяковіло додав, — ви стільки часу витратили на мене. Дозвольте запросити вас на вечерю, якщо ви, звісно, ​​не поспішайте. Донька ваша, до речі, з ким зараз?

— З моєю мамою, – відповіла Надія, – і від вечері не відмовлюся.

Після вечері Макар відвіз Надю додому, а потім їм ще кілька разів доводилося зустрічатися, поки повністю оформили угоду.

— Ну що, Надія, завдяки вам я став власником такого розкішного будинку за таку, можна сказати, скромну ціну. Ви тепер просто зобов’язані прийти до мене на новосілля, вибачте, звичайно, таке нахабство, але без вас, правда, свято не відбудеться.

— Ну, якщо так, то, звичайно, прийду.

І вона приходила до Макара ще не раз і після новосілля. Через півроку зустрічей Макар не витримав і зробив пропозицію Наді. Вона не відмовила. А якою щасливою була Даша, коли Макар пообіцяв, що більше ніколи не втече від них так надовго.