Варвара метушилася увесь день: то прибирала, то прала, то клопоталася в кухні. Добре, що вихідний день нині, а то коли б усе встигнула. Такий день важливий для кожної господині. 

Святий вечір настає, перша зірочка на небі сповіщає про народження Божого дитятка. В цей особливий вечір всі українські родини сідають за столи до святої вечері. Ой, скільки обрядів існує та народних традицій в цей час! Що не край – то звичай.

​Варвара пам’ятає з дитинства, що мама завжди на Святвечір встеляла стіл сіном, яке накривала святковою скатертиною. А на кожен кут столу щось клала під обрус: часник зубцями – щоб здорові зуби були, копійки – на багатство, люстерко – на красу і мак, щоб очі заздрісним людям засипати. І завжди мама клала на стіл додаткові ложки. Це для померлих родичів, щоб приходили куті їсти. 

Це в них на Поділлі така традиція була. А Варвара вийшла заміж до Чорткова, батьки чоловікові давно померли, то не було від кого місцевих звичаїв навчитися.

​Зазвичай вона готувала дванадцять страв, запалювала свічку, вони молилися і сідали вечеряти вдвох з чоловіком. А цьогоріч якось згадалося, що мама закликала померлих родичів до столу, то й собі вирішила так зробити. Чоловікові нічого не сказала, лише після молитви тихо покликала:

– Ходи, бабо Ганю, куті їсти.

Коли повечеряли, як Бог приказав, то пішли до спальні. А там почули дивне муркотання, наче кіт десь в кімнаті сидів. Вони все обшукали. Кота не було, а муркотіння не припинялося. Дали собі спокій та пішли спати до вітальні. І приснився Варварі сон, наче у квітучому саду, стежкою, йде її покійний дідусь і каже:

– Пішла баба ягід їсти, а мене не покликали.

А Варвара йому говорить:

– То ж сад тільки цвісти почав, які ягоди?

– А ти йди подивися, – відповідає старенький.

Глянула Варвара, а поміж цвітом вишні, та такі стиглі, аж наливні. І каже до дідуся:

– А ви ж не любите вишень.

А він:

– Люблю, та сказати не можу, то вже, як кіт, муркочу.

А Варвара ні з того, ні з сього каже:

– Ходіть до хати, я молока вам дам напитися.

Дід випив молока і засміявся.

На цьому кольоровий сон закінчився. Варвара його запам’ятала до найменших дрібниць. Зранку у спальні було тихо, наче й не муркотіло нічого…

Раїса ОБШАРСЬКА.